Цікаві факти з історії Кам'янця-Подільського

Наприкінці 16 ст. в Кам'янці нараховувалося близько 400 ремісників, серед яких було 12 ювелірів, 25 шевців, ЗО кушнірів, 70 пекарів тощо. Частину з них протягом 15-17 ст. було організовано в ремісничі цехи, яких в місті було 16 (різників, стельмахів, пушкарів, мечників, ливарників, пекарів, злотників (ювелірів), гончарів, кушнірів тощо). Цехи мали свої статути і ревно дбали про свої корпоративні інтереси. За цеховими правилами римо-католикам заборонялося приймати до цехів православних чи вірменів. Тому русини та вірмени мали в місті окремі цехи. У 16-17 ст. в Кам'янці працював відомий львівський ливарник Амвросій Млечко (староста ливарного цеху), вірмени-ювеліри Кіркор Кам'янецький та Христофор Криштанович, вироби яких прославили столицю Поділля далеко поза її межами.

1919-1920 роках Кам'янець-Подільський ненадовго став державним центром України - останньою столицею УНР. Сюди перемістилися Директорія та Уряд УНР. В місті постав Комітет охорони Республіки. Однак у 1920 році Червона армія розгромила війська УНР. 1921 року Кам'янець-Подільський університет було скасовано і на його базі створено інститут народної освіти та сільськогосподарський інститут.

У 1793 році після другого поділу Польщі Кам'янець, разом з Поділлям, увійшов до складу Російської імперії. З огляду на зміну політичної ситуації, його оборонна функція впродовж 19 століття поступово відпала. З 1812 року замок, морально і фізично застарілий, було виведено з військового відомства. З 1819 до 1859 року він використовувався лише як губернська в'язниця. Про цей період нагадують корпуси попід мурами замкового двору, а також назва башти Кармалюкової (Папської), де було ув'язнено народного ватажка Устима Кармалюка. Після 1859 року в замку перебувало арештантське відділення. Більшість замкових споруд не використовувалися і руйнувались. В 1919 році в замку перебували кінні підрозділи Української армії, в 1921 році - кавалерійський взвод повітової міліції, згодом - інші військові формування.

В період спорудження Замкового мосту його верхня частина складалась з дерев'яних аркових ферм. Міст такої конструкції зображено на одному з скульптурних барельєфів колони Траяна, встановленій на Форумі Тра-яна в Римі. Барельєфи колони розповідають про перебіг траянових воєн, в результаті яких було завойовано Дакію. Як припускають дослідники, зображення мосту на рельєфі помилково приписано величезному мосту через Дунай, збудованому 105 р. н. с. Аполлодором Дамаським. Натомість невеличка мостова конструкція, показана на рельєфі, за розмірами і конструкцією надзвичайно подібна до Замковому мосту, який, як показали дослідження, первісно був безарковим. Перший період формування мосту за дако-римських часів відображує його гіпотетична реконструкція. В цей час по обидва боки мосту стояли пари прибрамних веж, залишки яких виявлено архітекторами. В період реконструкції, виконаної, ймовірно, вірменськими будівничими наприкінці 13 ст., замість дерев'яних аркових конструкцій було побудовано стрілчасті арки. Згодом польські фортифікатори перетворили міст на оборонно-гідротехнічну споруду, включивши його до системи споруд, що наповнювали каньйон Смотрича водою.

Багато таємниць зберігають підвали ратуші, що використовувались як тюремні камери, для зберігання зброї, окрім того мали підземне сполучення з іншими будівлями міста. На одному з білокам'яних обрамлень зберігся надпис латинською мовою: "Скороминучий біг часу забирає все живе, кожному смертному опорою буде мужність»

Під час панування турків у Кам'янці (у 1672-1699 роках) домініканський монастир використовувався під казарми для яничарів. Костьол був перетворений на мечеть на честь улюбленої дружини султана Хасекі - італійки Рабії Гюль-Нуш, що супроводжувала султана у перші тижні походу. У ньому був встановлений білокам'яний мусульманський проповідницький амвон, привезений турками із Стамбулу (зараз він знаходиться в Петропавлівському Кафедральному костьолі.

　"Малим Вавелем Поділля" називають кам'янецький костьол Святих Апостолів Петра і Павла не лише за досконалу архітектуру в якій знайшли втілення майже всі архітектурні стилі, а і завдяки значенню Кафедрального собору в духовному житті краю. Вже при вході на садибу привертає увагу невеликий пам'ятник: на колоні, увитій гірляндою з квітів - скульптура Христа Скорботного…

У 18 ст. Кам'янєць відігравав значну роль в релігійному і суспільному житті євреїв Поділля. Історія зберегла ім'я кам'янецького рабина Мордехая Зеєв Оренштейна, відомою вченого-кабаліста. В 1775 poці він був призначений рабином всієї Галичини. В 1757 році в стінах Кафедрального костьолу відбувся диспут між талмудистами і франкістами. Після перемоги франкістів на талмуисті в був накладений штраф, а на майдані біля Ратуші спалено біля 1000 примірників Талмуду, звезених з Поділлія…

Самою трагічною сторінкою в історії євреїв Кам'янця стала Друга світова війна. Для вісімдесятьох тисяч євреїв зі Східної Європи Кам'янєць став Голокостом. Кам'янецькою комісією з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників виявлено сім місць масового поховання євреїв, в т. ч. одна могила з тілами 500 дітей.

До нас дійшло більше ста вірменських рукописів, переписаних на Поділлі, які тепер зберігаються у Єревані, Санкт-Петербурзі, Києві, Відні, Венеції, Парижі, Єрусалимі тощо.

Головним центром вірменської рукописної культури на Поділлі був Кам'янець. Вірменські писці "дпіри" переписували історії, вірші, літописи, книги канонів, судебники, словники, євангелія, псалтирі, молитовники. Кам'янецькі писці були настільки відомі, що вірмени з інших міст посилали в Кам'янець замовлення на переписування книг.

Створені у Кам'янці історичні праці є важливим джерелом з історії не тільки вірменських колоній, але й України, Польщі, Молдавії та Румунії. Особливу цінність становить "Кам'янецька хроніка", яка охоплює період з 1430 по 1652 роки. Авторами її є кам'янецький протоієрей Ованес (помер у 1610 p.), його син Тер-Григор та онуки священники Оксент (Аксент) та Акои (Агоп).

Після приєднання Поділля до Російської імперії підпала необхідність у таких великих солдатських і офіцерських казармах. До 1816 року тут ще знаходився гарнізон, але через деякий час, після ремонту, в казармах було розташовано військовий госпіталь, від якого і походять назви вулиці - Госпітальна та Лазаретна. З військовим госпіталем пов'язане ім'я відомого російського мовознавця, лексикографа, етнографа і письменника Володимира Даля (1801-1872 pp.), відомого також під псевдонімом Козак Луганський. В. Даль прибув до Кам'янця в 1831 році як військовий лікар. Його направили у місто для боротьби з епідемією холери. Кожну вільну від роботи хвилину Даль використовував для ознайомлення з новим для нього краєм: вивчав побут подолян, записував слова, прислів'я, казки, пісні, легенди. Особливо плідними були поїздки у навколишні села - Нігин, Черче, Чорнокозинці та інші. Враження від нашого краю знайшло яскраве відображення у повісті "Подолянка". Головною працею В. Даля є "Тлумачний словник живої великоруської мови" у 4-х томах., в якому він враховує мовні особливості російської мови різних регіонів і зокрема подільськогого регіону.

На початку 20 ст. на вул. Тринітарській у будинку шпалерника меблів Т. Трача сталася смішна пригода. Якось по Кам'янцю поповзли чутки, нібито в будинку Трача завелась нечиста сила - самого Трача підкидає цілу ніч у ліжку, а як хто зайде, то нечиста сила жбурляє в нього черепками, старим взуттям, трісками. З'явилися поліцмейстер з городовими, оточили будинок і почали шукати нечисту силу. Коли з під печі в них полетіли різні предмети, найсміливіший з городових поліз під пічку і витягнув звідти ...хлопчика, який виявився сином Трача. З'ясувалося, що власник будинку Т. Трач мав багато боргів і боявся, що через це продадуть його будинок. От він і вигадав історію про нечисту силу. Серед публіки, що зібралася подивитись, як поліція буде ловити нечисту силу, знаходився і Фадей Рутковський (1868-1972 pp.) - актор, драматург, який жив у Кам'янці в південній частині Старого міста. Сміючись, він сказав, що ця пригода - добрий матеріал для п'єси, і він обов'язково його використає. Незабаром з'явилась п'єса Рутковського, яка так і називалась - "Нечиста сила" (1901 p.). Вона стала одним з найвідоміших творів драматурга.

　Міський будинок культури це колишній пушкінський Народний Дім. Збудований на кошти громадськості у 1899 році з нагоди 100-річчя з дня народження О. С. Пушкіна. Його будівництво велось підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів. Споруда розташована своєрідно - під кутом до вулиці, через що вона сприймається не фронтально, а об'ємно, а перед нею утворюється невеличка площа. Головний вхід спочатку розміщувався з північно-східного боку. В 1910-1911 роках з південно-східного боку було добудовано великий зал з дзеркальною стелею, відкрито новий вхід зі східної сторони. У 1953 році перед ним було добудовано шестиколоннний коринфський портик. Після 1917 назва «Пушкінського народного Дому" стала забуватись, лише в 1921 році будинок одержав назву театру ім. Т. Шевченка, на честь пам'ятного 1846 року, коли молодий Тарас у складі Археографічної Комісії відвідав наше місто. Саме тоді, в 1921 році, вулиця Бульварна була перейменована на вул. Шевченка.

У Кам'янці є каньйон, якому 2 000 000 років?

 Кам'янець вважають форпостом Римської імперії часів імператора Траяна?

Старе місто зверху нагадує літеру Q (омега) - останню в грецькому алфавіті?

Кам'янець - це єдине у світі місто-фортеця, яке розміщене на півострові 121 га.?

Замковий міст з'єднує два правих береги річки Смотрич?

з 1374 року Кам'янець отримав з Магдебурзьким правом усі міські привілеї?

з 1463 року Кам'янець віднесено до королівських міст?

у XVI ст. Європа вважала Кам'янець першим християнським щитом?

у 1681 р. в Кам'янці було 10 кав'ярень, а у Відні першу відкрили через два роки? в місті одночасно управляли три магістрати: руський, польський і вірменський?

у 1784 році перші повітряні кулі літали над Кам'янцем?

у 1919-1920 pp. Кам'янець був столицею Української Народної Республіки?

600 років Кам'янець був адміністративним і культурним центром Поділля?

за кількістю пам'яток Кам'янець посідає третє місце в Україні?

місто є одним із семи чудес України?

Кам'янець претендує на ФЕСТИВАЛЬНУ столицю УКРАЇНИ?