Хто Хрестовоздвиженську церкву вимріяв

Давно це було та і досі народи Європи пам'ятають ж той бій чи на життя, чи на смерть, який точився під Хотином у 1621 році. Вирішувалась доля багатьох держав, на землі яких зазіхала армія Османа II. І об'єднавшись проти поневолювачів, перемогли литовці, поляки, козаки: не пустили бусурман загарбати увесь світ християнський. Але страшні були рани, багато загинуло сміливців. Смертельно отруйною татарською стрілою був поранений Петро Сагайдачний, український гетьман, військовий геній, який допоміг переможно закінчити цю битву, щоб далі Хотинської фортеці турки не йшли. Польський Королевич Владислав із вдячності за велику цю героїчну перемогу дав свою карету відвезти Гетьмана Сагайдачного у Київ. Шлях проліг через Кам'янець. В'їхали через Руську браму. Озирнувся, перемагаючи біль, гетьман /'подивився на кам'янецьку твердиню, фортецю, що злякала Османа II і без бою змусила його відступити. Велично стояли на скелях вежі, надійно світились на сонці вищерені жерла гармат.

Позаду була страшна хотинська битва, триста гармат стріляли водночас, здригались скелі, кипіла вода у Дністрі. Від серцевого нападу під час битви помер литвин, коронний гетьман Речі Посполитої Ян Король Хоткевич. Поранений ще під Жванцем, Петро Сагайдачний вмілими діями змінив хід битви, і стала ця битва страшенною невдачею для турків, закінчилась тодішня експансія Османської імперії (володіння якої розляглися аж на трьох континентах) на Європу.

Залишивши в Хотині гарнізон на чолі з пашою, Осман II повернувся у Стамбул, де через рік повсталі яничари задушили його — так помстилися вони йому за ганебну поразку під Хотином.

Через рік після Хотинської битви помре у Києві і Петро Сагайдачний, заповідавши перед смертю всі свої статки на розвиток української освіти та православної віри: пожертви зробивши монастирям, школам Київського та Львівського православних братств.

Але у Кам'янці в цю мить, за півроку до своєї смерті, повертаючись з битви, де, завдячуючи його таланту полководця, саме українські козаки спасли Україну від турецького ярма, Петро Конашевич, дивлячись на Кам'янецьку фортецю, із сумом думав про майбутнє Батьківщини. Адже Хотин так недалеко і з нього від турків, що там залишились, могла надійти грізна хмара війни. І саме Кам'янецька фортеця мала зараз відігравати найважливішу роль — оплату християнства .

Зітхнув Петро Сагайдачний і подумав: захисна сила фортечна була би ще міцнішою, якби підпирала цю фортецю не тільки міць скель, але й віра в Бога. І в уяві його повстала церква, така, які були колись на Русі — не кам'яна, а дерев'яна, легка, як молитва, чарівна, як українська пісня і непереможна, як мрія народу про волю.

Отака, відбудована була згодом і нині красується церква на Карвасарах. І скільки разів війни її не палили — вона, як фенікс, знову повстала з попелу. І кожного разу будували її теслярі за стародавніми секретами — без єдиного стального цвяха. Старі люди кажуть, що саме Церква, а не скелі тримають кам'янецьку фортецю. Церква Воздвижения Чесного Хреста Господнього.