Рицарі
Головна / Відомі Кам'янчани

Фелікс Григорович АРЖАНОВ

АржановУ Ханти-Мансійському автономному окрузі, що в Тюменській області Росії, є Аржановське нафтове родовище. Названо його на честь уродженця Кам'янця-Подільського Фелікса АРЖАНОВА. Ким він був і чим прославився - у сьогоднішній нашій розповіді.

Фелікс Григорович АРЖАНОВ народився ЗО листопада 1927 р. в Кам'янці-Подільську. Велика Вітчизняна війна застала 13-літнього Фелікса у Харкові. У перші дні війни його батько добровольцем пішов в армію і невдовзі загинув, захищаючи Київ. Мама із сім'єю не жила, тож Фелікс залишився один. Коли німецькі війська підійшли до Харкова, хлопця забрали до себе друзі його батька, які працювали на великому оборонному заводі. З ними Фелікс переїхав у Нижній Тагіл, куди було евакуйовано завод. Хлопець став працювати електрослюсарем на завершальному складанні танків Т-34. Як згадував пізніше Фелікс Григорович, «робочий день тривав 12 годин, часто доводилося затримуватися на цілу добу». Практично весь робочий день він проводив у танку, постійно спілкуючись із екіпажами, які приймали машини і з ними на залізничних платформах від'їжджали на різні ділянки війни.

У спогадах АРЖАНОВ писав: «На той час я вже розумів, що ніколи не побачу свого батька. Мені пристрасно хотілося по-мститися за своїх рідних і близьких, що загинули на фронті, по-мститися за свою уярмлену землю, за своє рідне місто, яке топтали фашистські чоботи». Від друзів Фелікс дізнався, що десь поблизу Архангельська йде набір до школи юнг, а вже звідти можна швидко потрапити на фронт. Хлопець подав заяву в Нижньотагільський військкомат і через тиждень, навіть не звільнившись із заводу, поїхав у Свердловськ, де пройшов дуже ретельну' медичну комісію. Ще через тиждень Фелікс у теплушці їхав до Архангельська. Ешелон повністю було сформовано з підлітків Свердловської області. У вагоні, де їхав Фелікс, усі хлопці були з Нижнього Тагіле. Дорога виявилася довгою: добиралися до Архангельська майже місяць. Теплушку було обладнано нарами, а посередині встановлено пічку. Харчувалися здебільшого всухом'ятку. Правда, на великих станціях хлопців іноді водили в їдальню.

І ось нарешті приїхали. У Соломбалі, передмісті Архангельська, майбутні юнги пройшли ще ретельніший медичний огляд. А далі на них чекала мандатна комісія: політпрацівники та представники особливого відділу перевіряли, чи немає серед під-літків ворогів народу. Успішно пройшовши обидві комісії, Фелікс отримав флотське обмунди; рування і став флотським юнгою.

Школа юнг, створена на основі виданого 11 липня 1942 р. наказу командувача Північного флоту, розташовувалася на Со-ловецьких островах. Планові заняття розпочалися 1 вересня 1942 р. і тривали 10 місяців. До речі, Соловецьку школу юнг за-кінчило чимало відомих людей. Серед них оперний співак Борис ШТ0К0Л0В, письменник Валентин ПІКУЛЬ.

1943 р. Фелікс АРЖАНОВ з відзнакою закінчив школу юнг і став кваліфікованим радистом. А далі почалася його служба на бойовому кораблі Північного флоту - ескадренному міноносцеві «Розумний». АРЖАНОВА відразу зарахували до штату радистів корабля.

День Перемоги АРЖАНОВ зустрів у Мурманську. Він тоді служив на одному з американських тральщиків, які на початку 1945 р. Сполучені Штати передали Пів-нічному флоту. Із настанням миру саме для тральщиків, яких образно називали плугатарями моря, розпочалася справжня бойова робота: потрібно було повністю очистити моря від численних мінних загороджень. Тож ще 5 років довелося Феліксові прослужити на флоті. 1950 р. він демобілізувався, а роботи з очистки морів тривали ще декілька років.

Після служби на флоті Фелікс АРЖАНОВ приїхав до матері в Бузулук Оренбурзької області. Потрібно було визначатися, що робити далі? Фелікс обрав навчання та вступив на нафтопромисловий факультет Куйбишев-ського індустріального інституту, який закінчив 1956 р. Головою державної екзаменаційної комісії в нього був началь-ник об'єднання «Куйбишевнаф-та» Віктор Іванович МУРАВЛЕНК0. Саме він вручив Феліксові диплом інженера-нафтовика. А далі 10 років Фелікс Григорович працював у системі об’єднання «Куйбишевнафта», начальником якого всі ці роки був МУРАВЛЕНКО.

Коли Віктора Івановича призначили начальником «Головтюменнафтогазу», він запросив АРЖАН0ВА на роботу до Тюменської області, де тоді починалося освоєння нафтових багатств Західного Сибіру. Тож від 1966 р. Фелікс Григорович працював го-ловним інженером нафтогазодобувного управління «Юганськ-нафта», освоював Усть-Баликське родовище та будував місто Нефтєюганськ.

Згадує останній міністр нафтової та газової промисловості СРСР Лев ЧУРИЛОВ, який у 1966-1969 рр. очолював «Юганськ-нафту»: «Коли в лютому 1966 року було організовано «Юганськ-нафту» і постало питання про головного інженера цього управ-ління, Володимир Юрійович ФІЛАНОВСЬКИЙ мені пообіцяв: «Я знайду тобі тямущого інженера, не пошкодуєш!» І ось наприкінці 1966 року Володимир Юрійович зателефонував з Тюмені: «Завтра прошу зустріти в Сургуті, зі мною буде Фелікс Гри-горович АРЖАНОВ». Зустрів. Одразу сіли в УАЗик і поїхали в Нефтєюганськ. Наступного дня я представив Фелікса Григоровича нашому невеликому колективу. Буквально упродовж трьох наступних днів АРЖАНОВ настільки вліз у наші повсякденні справи, що далі опікати його не було жодного сенсу».

За рекомендацією Фелікса Григоровича в управління були запрошені на роботу Микола Петрович ДУНАЄВ, Олександр Михайлович СИЛАЄВ, Володимир Іванович ПОГОНІЩЕВ, Леонід Ізраїльович ШЕЙНЦВІТ, Володимир Олександрович МУНЦ, Ана-толій Максимович АНІСІМОВ. Як зазначив Лев ЧУРИЛОВ, «багато з них досі працюють у Тюменській області і славляться як професіонали. А син Фелікса Григоровича Михайло і сьогодні трудиться в Нєфтєюганську».

Влітку 1968 р. внаслідок трагічного випадку АРЖАНОВ втратив дружину Еллу. За словами Льва ЧУРИЛОВА, «це було потрясінням і для нас, його товаришів. Він не став догулювати відпустку і буквально на третій день після похорону дружини несподівано з'явився у своєму кабінеті. Намагався роботою якось притупити той великий біль від біди, яка так несподівано на нього звалилася».

Далі Фелікса АРЖАНОВА призначили головним інженером «Головтюменнафтогазу» - першим заступником Віктора МУРАВЛЕНКА. На цій посаді Фелікс Григорович пропрацював до смерті МУРАВЛНЕКА (той помер 15 липня 1977 р.). Наступні три роки АРЖАНОВ був начальником «Головтюменнафтогазу», втілював у життя задумані разом із Віктором Івановичем плани розвитку найбільшого нафтогазового регіону.

1976 р. за участь у створенні галузевих автоматизованих систем управління Фелікс АРЖАНОВ став лауреатом Ленінської премії в галузі науки і техніки. Разом із ним лауреатами стали міністр нафтової промисловості СРСР Валентин ШАШІН, начальник планово-економічного управління міністерства Валерій ГРАЙФЕР.

1980 р. Фелікса АРЖАНОВА з ініціативи першого секретаря Тюменського обкому КПРС Ген-надія БОГОМ'ЯКОВА усунули з посади начальника «Головтюменнафтогазу». Це було настільки несправедливо, що навіть міністр будівництва підприємств нафтової та газової промисловості Борис ЩЕРБИНА, який зазвичай утримувався від коментарів, знаючи на своєму досвіді силу та можливості першого секретаря обкому партії, якось кинув мимохідь, маючи на увазі ініціативу БОГОМ'ЯКОВА з усунення АРЖАНОВА: «Сила є -розуму не треба».

Авторитет АРЖАНОВА в галузі був настільки високим, що його одразу ж призначили на посаду головного інженера науково-промислового об'єднання «Союзтермнафта» в Краснодара Невдовзі наш земляк поїхав працювати у В'єтнам генеральним директором спільного підприємства «В'єтрадпетро». На новому місці Фелікс Григо-рович розгорнув бурхливу діяльність. До нього справи у В'єтнамі йшли настільки пога-но, що в'єтнамці стали виставляти обгрунтовані претензії своїм радянським партнерам. АРЖАНОВ особисто, хоч і не мав досвіду в цій справі, встановлював перші морські платформи на родовищі «Білий Тигр». З його ініціативи поглибили екс-плуатаційні свердловини,внаслідок чого збільшилися запаси цього родовища. При безпосередній участі Фелікса Григоровича було схвалено основні технічні рішення, які повністю себе виправдали.

Серед працівників радянського торгового представництва у В'єтнамі знайшовся «стукач». 1988 р. на основі його наклепу Президія Ради Міністрів СРСР, яку проводив Микола РИЖКОВ, ухвалила звільнити АРЖАНОВА з посади генерального директора спільного підприємства. Це викликало обурення навіть в'єтнамського уряду. Фелікс Григорович (напевно, вперше в житті) став на свій захист. Він добився прийому в Єгора ЛІГАЧ0ВА. Єгор Кузьмич надзвичайно швидко з'ясував суть справи. Уже через два тижні РИЖКОВ скасував своє рішення і тим самим відновив добре ім'я АРЖАНОВА.

Повернувшись із В'єтнаму, Фелікс Григорович працював у Краснодарі генеральним директором «Союзтермнафти». В останні роки життя, віддаючи належне новим віянням в економіці, став засновником фірми «Конекс». Почав писати спогади «Чудові роки мого життя», роботу над якими обірвала смерть. Помер Фелікс Григорович АРЖАНОВ 17 червня 1994 р. в Краснодарі.

Через два роки Дума Нєфтєюганська ухвалила одне з нафтових родовищ Ханти-Мансійського автономного округу назвати Аржановським, а також назвати іменем Фелікса АРЖАНОВА вулицю та пішохідний бульвар у самому місті. А ще було встановлено меморіальні таблиці на двох будинках Нєфтєюганська.

Розмірковуючи над долею АРЖАНОВА, Лев ЧУРИЛОВ підсумував: «Непросте життя прожив Фелікс Григорович. Було все: і сімейна трагедія, і успіхи, і незаслужені образи. Але він ніколи не скаржився, завжди був життєлюбним, енергійним і вважав, що доки людина жива, вона завжди може завойовувати якийсь життєвий простір. Пере-живав усе в собі, ніколи його оточення не відчувало, що Феліксові може бути кепсько. Зраджували його тільки очі -вони в цьому разі темніли до чорноти, та ще руки - він не знав, куди їх подіти».

Професор Валерій ГРАЙФЕР так охарактеризував АРЖАНОВА: «Він був класним фахівцем, але зовсім не вмів підлаштовуватися під начальство та обставини».

Фелікса Григоровича було нагороджено орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, медалями. Але чи не найдорожчою нагородою для нього була медаль Ушакова, вручена 1992 р., коли відзначалося 50-річчя створення школи юнг. «Щоразу, коли я беру в руки цю найдорожчу для мене флотську бойову нагороду і дивлюся на якір із ланцюгом на лицьовій стороні медалі, я згадую свої кораблі, як ніби бачу їх наяву», - написав на останній сторінці незакінчених спогадів колишній соловецький юнга.


Автор: Олег Будзей 

Джерело: «ПОДОЛЯНИН»

О соловецкой судьбе Феликса Аржанова: Читати

Про Аржанова у Вікіпедії: «Читати»