Художник Михайло Курилко

Михайло Курилко Михайло Іванович КУРИЛКО народився 31 травня (12 червня за новим стилем) 1880 р. в губернському Кам'янці-Подільському. За даними краєзнавця Андрія ПАРАВІЙЧУКА, батько майбутнього художника був вчителем гімназії. Михайло навчався в Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії, але його виключили з восьмого (випускного) класу за розповсюдження нелегальної літератури. Базуючись на спогадах брата художника, краєзнавець Сергій ШКУРКО детальніше дослідив революційну діяльність Михайла КУРИЛКА в нашому місті. Він входив до бойової соціал-демократичної групи, членами якої також були Сергій САЛЬКО, Павло ЕГГЕРТ і Микола КОНОПАТСЬКИЙ. Група мала друкарську машинку, на якій виготовляла прокламації. Юні революціонери не тільки вели пропаганду, але й перевозили зброю від австро-угорського кордону, що проходив по Збручу, до садиби ЕГГЕРТІВ у Кам'янці-Подільському. Вже в радянський час брат Михайла КУРИЛКА здав на зберігання в Кам'янець-Подільський історичний музей-заповідник особисту зброю та друкарську машинку цієї групи.

АВТОПОРТРЕТ МИХАИЛА КУРИЛКО-СТАРШЕГО: он до глубокой старости был галантен с дамами

Одним із пересильних пунктів, де зберігалася та перепаковувалася нелегальна література, був будинок Сильвестра Євдокимовича КУРИЛКА - рідного дяді майбутнього художника. Розташовувався цей будинок у Старому місті на початку Гімназичного узвозу (сучасна адреса - вулиця Зантуська, 1). Журнал «Проект-Сиоір» вказує ще на одного революційного родича художника: Михайло КУРИЛКО був племінником народовольця Михайла Петровича ШЕБАЛІНА, який 1878 р. закінчив Кам'янець-Подільську гімназію, 1882 р. математичний факультет Петербурзького університету, а ще через два роки був засуджений до 12 років каторги, яку відбував у Шліссельбурзькій фортеці. А взагалі-то КУРИЛКИ були дворянами. Збереглася грамота Катерини II, якою один із предків Михайла Івановича -Данило КУРИЛКО - «пожалован в корнеты». 1913 p. Михайло КУРИЛКО закінчив факультет графіки Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Його учителем із живопису був сам Ілля РЄПІН.

БЛАГОДАРНОСТЬ СТАЛИНА: подпись вождя не выцвела до сих пор

Графічної майстерності наш земляк навчався у Василя МАТЕ. Після закінчення училища Михайло КУРИЛКО здобув звання художника-гравера, а за офорт «Victor et vita» («Переможець і життя») право на закордонне оплачуване відрядження. Михайло Іванович не обмежився художньою освітою, а 1915 р. ще закінчив Археологічний інститут зі спеціалізацією на російській старовині. У 1915-1924 pp. Михайло КУРИЛКО працював викладачем Другого політехнічного інституту в Петрограді. Його дружиною була Віра Миколаївна РЮМІНА, на 9 років молодша від свого чоловіка. 8 лютого 1923 р. в Петрограді в них народився син, якого на честь батька назвали Михайлом. До речі, він теж став театральним, художником, але щоб його не плутали з батьком, узяв собі подвійне прізвище Михайло КУРИЛКО-РЮМІН.

Сьогодні Михайло Михайлович - народний художник Росії, дійсний член Російської академії мистецтв. Цікаво, що свого сина (внука нашого земляка) він теж назвав Михайлом. 1924 р. закінчився петроградський період у житті Михайла КУРИЛКА та розпочався московський.

Сцена з балету «Червоний мак». Москва, 1927. Художнє оформлення Михайла Курилка

У 1924-1928 рр. він працював головним художником Большого театру СРСР. Тут він узяв участь у створенні першого радянського балету - і не тільки як художник, але і як автор лібрето. А сталося це так. На черговому засіданні в Большому театрі партійне керівництво вчергове висловило невдоволення, що немає балету на сучасну тему.

І тут Михайло КУРИЛКО дістав із кишені «Вечернюю Москву», прочитав уголос замітку про те, як білокитайці захопили радянський пароплав, і пообіцяв начальству за тиждень написати сценарій на цю тему. Сценарій було написано. За музичну частину взявся Рейнгольд ГЛІЄР. Ось так і народився перший радянський балет «Червоний мак». Щоправда, Рейнгольд Моріцович довго не міг знайти провідну мелодію майбутнього балету. Як завжди, допоміг випадок. ГЛІЄР і КУРИЛКО дивилися якусь виставу в одному з московських театрів. Раптом погасло світло. І тут із гальорки пролунала популярна матроська пісенька «Эх, яблочко». Наш земляк схопив композитора за руку і закричав: «Ось тобі мелодія для балету». Прем'єра першого радянського балету відбулася 14 червня 1927 р. Після війни постановку «Червоного маку» було відновлено, а 1950 р.

Михайло КУРИЛКО став одним із тих, хто за створення балету отримав Сталінську премію. На відміну від багатьох майстрів-традиціоналістів КУРИЛКО не покладався повністю на вироблену технологію сцени, а із задоволенням шукав нові технічні можливості, щоб реалізувати свої декораційні задуми. На його рахунку чимало винаходів у галузі механізації сцени, її освітлення та удосконалень інших підрозділів роботи театральних цехів. Навіть більше, КУРИЛКО пильно цікавився архітектурою самого театру, брав участь в архітектурних конкурсах. Зокрема, його проект було покладено в основу Новосибірського театру опери та балету, спорудженого в 1930-1933 рр. Широчінню та глибиною інтересів наш земляк нагадував старого італійського майстра, який не ставив непрохідної перепони між різними мистецтвами, а також між мистецтвом та інженерною діяльністю. Але, зрозуміло, в основі всієї різнобічної художньої практики КУРИЛКА все ж лежала непересічна класична майстерність малюнку та живопису.

Ця грань його творчості цілком співмірна щодо значимості з театральною діяльністю, яка зробила йому ім'я. У своїх офортах, малюнках і картинах Михайло Іванович слідував славним традиціям точного малювання. Майстерність його непересічна, хоч деякі критики намагалися заперечити правомірність самої манери художника, дорікали йому тим, що в двадцятому столітті він «малює на пергаменті у псевдоготичних смаках». Насправді ж художник працював в унікальній техніці -кольорові сангіни на пергаменті, закріплені лаком. За свідченням сина, цю техніку батько запозичив у стародавніх книжкових майстрів. Під час Великої Вітчизняної війни Михайло КУРИЛКО, як і інші художники, брав участь у розробці маскування Москви, за що отримав листа зі словами подяки за підписом Йосипа СТАЛІНА. Після війни Михайло Іванович 12 років вів майстерню театрально-декораційного живопису в Московському художньому інституті імені Василя Сурикова, тож чимало сучасних художників театру пройшли його школу.

1955 р. нашому земляку надали почесне звання «Заслужений діяч мистецтв РРФСР». Помер Михайло Іванович 1 березня 1969 р. в підмосковній Малаховці на 89-му році життя. 2006 р. альманах «Дзеркало», що видається в Тель-Авіві, опублікував російською мовою спогади художника Олексія СМИРНОВА, в яких чимало місця відведено Михайлові КУРИЛКУ. Досить часто вони занадто відверті.

Ось що, зокрема, пише Олексій Глібович про Михайла Івановича: «Это был человек-легенда. Красивый, одноглазый, атлетически сложенный гравёр из Петербургской академии, он изъездил до Первой мировой всю Европу и собрал в Италии коллекцию мебели эпохи Возрождения. В молодости он был голубым гусаром в Австрии Франца-Иосифа и любил рассказывать похабные истории о своих успехах у польских и венских дам. Он вообще был скабрезным художником и, рисуя голых женщин, всячески вырисовывал складочки и волосики на их половых органах, а когда ставил две женские модели, то всегда в лесбийских позах так, что из мастерской выбегала, вся покраснев, жена Вертинского Лиля, которая тогда у него училась. По любви к проработке деталей Курилко был вообще очень талантливый и изобретательный человек. Он завел себе похожего на тигра огромного рыжего кота и раскрасил его несмываемыми химическими красками под этого зверя. Кот долго гулял по крышам домов за Большим театром, возвращался к хозяину в форточку. Но потом его за редкую окраску украли и пропили гегемоны. Курилко рассказывал, что глаз он потерял на дуэли. Но на самом деле глаз ему выбили матросы в каком-то портовом публичном доме».

Відповідь на публікацію не забарилася. Син так прокоментував ці пасажі про батька: «Вранье на вранье! Каким австрийским гусаром был мой отец, когда он учился на медика, а потом десять лет занимался в Академии художеств?! ...И подобный бред бесконечен. Например, глаз отцу, если верить Смирнову, выбили матросы в портовом публичном доме. На самом деле эту травму он получил еще в детстве, есть фотографии гимназической поры! Да, отец очень любил женщин, он умел красиво за ними ухаживать. Татьяна Сельвинская, дочь известного художника, писала про отца, что тот в 70 лет мог подарить несколько чемоданов свежей сирени понравившейся молоденькой девушке. И в этом возрасте еще без труда гнул железные подковы. Но именно в силу своей мужской стати он никогда не нуждался в проститутках, просто ими брезговал!»

Утім, якщо життя людини за життя та після смерті обростає легендами, то це свідчить про те, що людина була неординарною. Саме таким і був наш земляк.

Автор: Олег Будзей

Джерело: «ПОДОЛЯНИН»

Про Михайла Курилка у Вікіпедії: «Читати»

Син про батька «Читати»

Про сина Михайла курилка: «Читати»