Рицарі
Головна / Відомі Кам'янчани
Беата Гордон

Як Беата Гордон, донька кам’янецького єврея Конституцію Японії писала

Здавалося, які можуть бути точки дотику в доньки кам’янецького єврея та Конституції Японії? Та життя іноді робить такі круті віражі, що аж дух перехоплює...

Ця неймовірна історія розпочалася 4 травня 1885 року, коли в Кам’янці-Подільському в одній із численних єврейських родин народився хлопчик, якого назвали Левом (пізніше закріпився варіант Лео). Звісно, ця подія не мала практично жодних шансів бути вписаною в аннали історії. Але в хлопчика проявився надзвичайний талант до музики. Йому не виповнилося ще й п’яти років, як він сів за піаніно. А вже в 11 років давав уроки старшим за себе учням і їздив у концертні турне.

Звісно, щоб огранити талант юного піаніста, його треба було віддати на навчання до гарного музиканта-педагога. Тож Лев Сирота навчається в Києві в піаніста, композитора та педагога Григорія Ходоровського, продовжує музичну освіту в Санкт-Петербурзі. 1904 року 19-річний Лев Сирота переїхав у Відень, де його вчителем став італійський композитор, піаніст, диригент і педагог Ферруччо Бузоні.

Дебютний концерт Лео Сироти у Відні мав успіх. На ньому він разом зі своїм учителем зіграв сонату для двох фортепіано Моцарта, концерт для фортепіано з оркестром Бузоні (за диригентським пультом був автор). Завершився концерт фантазією «Дон Жуан» Ференца Ліста — точніше, її версією для двох фортепіано.

У Відні Лев Сирота одружився з Августиною Горенштейн — сестрою чудового диригента Яші Горенштейна. Горенштейни були родом із Києва, але 1911 року переїхали до Відня (їхня мама була австрійкою). 25 жовтня 1923 року у Відні в Лео й Августини народилася донька Беата.

Лео Сирота з дружиною Августиною, донькою Беатою та японським композитором Косаку Ямада, 1928 рік
Лео Сирота з дружиною Августиною, донькою Беатою та японським композитором Косаку Ямада, 1928 рік

Лео Сирота багато гастролював. Під час виступів у Москві він отримав запрошення від уряду Маньчжурії. На його концерті в Харбіні був провідний японський композитор того часу Косаку Ямада. Він одразу ж запросив піаніста виступити в Токіо. Так 1928 року Лео Сирота уперше потрапив до Японії. Розповідає донька піаніста Беата:

«Коли батько повернувся після цих гастролей, моя мама у Відні була дуже сердита, оскільки його не було вдома цілий рік. Вона сказала: «Якщо ти знову куди-небудь поїдеш, то повинен узяти із собою усю сім’ю». Так і сталося наступного року, коли його запросили не тільки на гастролі в Японію, але й викладати в Імператорській академії упродовж шести місяців». Правда, шість місяців розтягнулися на 17 років.

Отже, 1929 року шестирічна Беата стала жити в Японії. «Коли ми приїхали в Японію, — згадувала Беата, — я побачила там чорнооких людей із чорним волоссям і поцікавилася в мами: «Невже вони всі брати та сестри?» Гадаю, це моє наївне запитання навело моїх батьків на думку, що мені необхідно дізнатися більше про інші культури».

Будинок у Токіо, в якому зростала Беата, став справжнім салоном, де постійно бували артисти театру кабукі, танцюристи, європейські музиканти, японські художники. Щодня Беата спілкувалася з людьми, які говорили німецькою, англійською, російською, французькою та японською мовами, тож сьогодні вона володіє кожною з них.

Батьки віддали Беату в німецьку школу в Токіо. Там вона була однією з двох учениць-єврейок. Спочатку її єврейське походження мало кого цікавило. Проте 1936 року нацисти, які прийшли до влади в Німеччині, прислали з Берліна нових викладачів, яких учні повинні були вітати вигуком «Хайль Гітлер!» Після цього батьки вирішили відправити Беату вчитися в США. 1938 року вона вступила до Міллс-коледжу в Каліфорнії.

Президентом коледжу була жінка, в навчальному закладі були сильні феміністичні настрої. Пізніше ідеї, які засвоїла там Беата, зіграли важливу роль у повоєнній історії Японії. Але не забігатимемо вперед.

Беата під час навчання в коледжі, 1941 рік
Беата під час навчання в коледжі, 1941 рік

У роки Другої світової війни Беата жила в Сан-Франциско. Американському уряду терміново стали потрібні фахівці, які говорили японською, але не мали японського походження. Всіх американців японського походження, що мешкали в Каліфорнії, було інтерновано та відправлено в табори. Необхідних фахівців по всій країні виявилося всього 60. Або, як уточнює чоловік Беати, Джозеф Гордон, який також увійшов до їх числа, — 66.

«Я писала пропагандистські тексти для радіомовлення, яке вів Департамент військової інформації, — згадує Беата. — Писала японською мовою, але тексти озвучували інші, оскільки американці знали, що в Японії залишилися мої батьки, тож не хотіли піддавати їх небезпеці». Батьків Беати, як і інших чужоземців, ще до початку війни відправили в гірське поселення, де вони перебували під домашнім арештом.

Під час війни жодного зв’язку між США та Японією не було, тому Беата нічого не знала про долю батька та матері. Щойно війна закінчилася, як вона відразу стала шукати можливість поїхати в Японію. Рішення Вашингтона скинути на цю країну атомні бомби Беата не схвалила: «Думаю, в цьому не було потреби. Сторони вже вели переговори про мир. І взагалі, японців уже було переможено, їх військово-промисловий комплекс розбомблено».

Беата поїхала у Вашингтон. Там їй сказали, що як цивільна особа вона не може поїхати в Японію, оскільки цю країну окуповано. Але коли Беата повідала, що вільно володіє японською мовою, її відразу взяли на роботу як експерта та направили в штаб генерала Дугласа Макартура в Токіо.

В Японії Беата передусім розшукала батьків. Вона згадувала: «Я була вражена, як виглядав тато: виснажений, дуже худий, обличчя вкрите зморшками».

Робота Беати полягала в тому, щоб відслідковувати (сьогодні сказали би — моніторити) політичну ситуацію в Японії. Вона добре пам’ятає, як холодним ранком 4 лютого 1946 року її разом з іншими співробітниками політвідділу викликало високе начальство. У кабінеті було трохи більше ніж 20 чоловік. Генерал Кортні Уїтні сказав: «Згідно з наказом генерала Макартура, від сьогодні ви — Конституційна асамблея. Ви повинні підготувати нову Конституцію Японії відповідно до Потсдамської декларації. Ця робота абсолютно секретна. Ви не маєте права говорити про неї навіть іншим співробітникам штабу. Іншими словами, про неї не повинен знати ніхто, крім присутніх тут. І ще: всю роботу потрібно завершити упродовж семи днів».

Наказ був украй несподіваним. Ніхто з присутніх ніколи раніше не займався конституційними питаннями і тим паче не брав участі в підготовці настільки важливого документа. Але наказ є наказ... Оскільки часу було обмаль, новоспечені члени Конституційної асамблеї Японії поділили роботу. Беаті, єдиній у цій групі жінці, доручили розробити права жінок. Вона з радістю погодилася: «У японських жінок не було взагалі жодних прав, за винятком права голосу, яке їм дав генерал Макартур у листопаді 1945 року».

Беаті було тоді 22 роки, але в неї вже були цілком зрілі ідеї про рівноправність жінок, сформовані ліберальною освітою, здобутою в США, та особистим досвідом життя в Японії. Вона бачила, як на вулиці японські жінки неодмінно йшли не поруч, а за своїм чоловіком, як жінки ніколи не сідали за стіл разом із гостями-чоловіками, чула, як вони потайки захоплювалися правами, які мали європейські та американські жінки.

У зруйнованому війною Токіо Беаті вдалося знайти тексти конституцій 10 держав, тож у своїй роботі вона спиралася на них. Вона підготувала розділ, в якому було прописано політичні та соціальні права жінок. Проте американський полковник Чарльз Кедіс, який очолював роботу комітету, заявив, що стільки прав немає навіть у американських жінок, тож Беаті довелося стримати свої амбіції: «Полковник Кедіс пізніше написав у спогадах, що я плакала в нього на плечі. Я такого не пам’ятаю. Я справді схлипнула, але не в нього на плечі. Я ставилася до нього з великою повагою, тож була дуже засмучена тим, що він не підтримав мене».

Проект Конституції, схвалений генералом Макартуром, подали на розгляд японцям. Беата вважала, що її місія на цьому вичерпалася. Але десь через місяць її терміново викликали в штаб американських військ і попросили попрацювати перекладачем на дуже важливій зустрічі з представниками японського уряду. Як з’ясувалося, обговорювався проект Конституції.

Переговори розпочалися о десятій ранку і просувалися дуже важко. Зокрема, японці наполягали на тому, щоб за імператором збереглася роль у політичному житті країни, американці були проти. Коли дійшла черга до прав жінок, була вже друга година ночі. Японці стверджували, що надання таких широких прав жінкам суперечить їхнім традиціям і культурі. Але втома взяла своє. Беата дуже здивувалася, коли полковник Кедіс несподівано сказав: «Панове, права жінок дорогі серцю міс Сироти. Давайте не будемо сперечатися». «Я думаю, японці були так вражені, що такі слова пролунали на переговорах такого рівня, тож швидко погодилися», — прокоментувала цей епізод Беата.

Мирну Конституцію (оскільки її дев’ята стаття передбачала відмову Японії від війни як засобу ведення державної політики) було проголошено 3 листопада 1946 року, а 3 травня 1947 року вона набула чинності. Тому 3 травня щорічно відзначається як День Конституції Японії. За понад 60 років, що спливли відтоді, до Конституції Японії не внесено жодної зміни.

Беата Гордон, 2008 рік
Беата Гордон, 2008 рік

Навесні 1947 року Беата повернулася в США. Туди переїхали і її батьки.

Повідомлення про те, що Конституцію написали американці, вперше з’явилися в японській пресі 1952 року — після того, як війська США покинули країну, але ця інформація не мала широкого розголосу. Беата Гордон не розповідала про свою роль у створенні Конституції Японії не тільки тому, що інформацію було засекречено, але й тому, що не хотіла, аби реакційні сили в Японії дискредитували Конституцію: мовляв, деякі статті написала 22-річна дівчина. Тільки 1994 року полковник Кедіс розкрив секрети в інтерв’ю японському телебаченню. Невдовзі після цього Беата Гордон опублікувала мемуари «Єдина жінка в кімнаті».

Як зазначає журналіст Михайло Гуткін, автор матеріалу про Беату Гордон для «Голосу Америки», пані Беата дуже пишається тим, що за наступні шість десятиліть жінки в Японії досягли значного прогресу.

25 травня ц. р. під час відкриття VIІ Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів «Кінолітопис» відбулася світова прем’єра фільму «Родина Лео Сироти і ХХ століття», створеного японськими кінематографістами (режисер Фудзівара Томіто).

Обкладинка книги мемуарів Беати Гордон
Обкладинка книги мемуарів Беати Гордон

Автор: Олег Будзей 

Джерело: https://h.ua