Рицарі
Головна / Вулиці Кам'янця-Подільського

Проспект Грушевського

Проспект Грушевського за багатьма показниками — унікальне явище на мапі Кам’янця-Подільського. Передусім, це єдиний у місті проспект. Але не перший. Уперше кам’янецьку вулицю назвали проспектом 1913 р., коли на честь 300-річчя царського дому Романових Бульварну вулицю перейменували на Романовський проспект. Через п’ять років це вже був проспект Шевченка. Правда, невдовзі проспект знову став вулицею, а ось ім’я Шевченка збереглося до наших днів.

1962 р. Кам’янець-Подільський святкував 900-річчя міста (взята тоді за основу дата першої згадки про місто нині не вважається науково обґрунтованою). Тож 27 листопада 1962 р. міськком Компартії та міськвиконком ухвалили спільну постанову про перейменування на честь ювілею низки кам’янецьких вулиць. Зокрема, передбачалося, що в місті буде аж два проспекти: проспект Леніна замість вулиці Чкалова та проспект Карла Маркса замість Загородньої вулиці. Але з якихось причин постанову так і не ввели в дію, тож Кам’янцю довелося чекати на проспект ще п’ять років. Нарешті, 17 лютого 1967 р. міськвиконком, перейменовуючи «на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» низку міських вулиць, усе ж зробив одну з них проспектом. Ця честь випала Загородній вулиці, яка стала проспектом Леніна. Ця назва протрималася до 1 червня 1992 р.: цього дня міськвиконком, узявши до уваги пропозицію топонімічної комісії, перейменував проспект Леніна на проспект Грушевського. Ця назва чинна й досі. Хоча спроба змінити її була: 28 лютого 1995 р. пленум міської ради ветеранів запропонував перейменувати проспект Грушевського на проспект 50 років Перемоги.

Оскільки проспект Грушевського досі є єдиним у місті проспектом, то в побуті його досить часто називають просто проспектом — без імені. Отже, для кам’янчан в словосполученнях «проспект Леніна», «проспект Грушевського» ключовим завжди було перше слово, а ім’я проспекту — прикладним, тож заміна одного імені на інше відбулася безболісно.

Ще одна особливість проспекту Грушевського — його довжина. Такою протяжністю — 6,5 км — не може похвастатися жодна з кам’янецьких вулиць. Проте, незважаючи на таку протяжність, прикінцеві показники проспекту Грушевського невисокі: зліва — №39, справа — №80. Як далеко в цьому плані проспекту до вулиці Тімірязєва, яка має просто унікальні показники: зліва — №129, справа — №166.

КІНОТЕАТР НА ЧЕРЕМУШКАХ. Цій споруді з бетону й скла в грудні 1975 р. виповнилося тридцять років. Але вона приймала стількох людей і стільки разів, що з нею можуть конкурувати хіба що базар, стадіон і вокзал. А скільки знаменитостей побувало тут! І не тільки побувало, але й дарувало кам’янчанам години незабутнього спілкування. Мова йде про кінотеатр «Юність» на Черемушках — на розі Червоноармійської вулиці та проспекту Грушевського (сучасна адреса — Грушевського, 15). Після «Дружби» та імені Войкова «Юність» стала третім у місті кінотеатром, але за розміром, комфортом — першим.

Проект «Юності» розробив Центральний науково-дослідний інститут експериментального проектування видовищних будівель і спортивних споруд. Будівництво кінотеатру розпочалося 4 січня 1972 р. і тривало майже чотири роки. Уперше «Юність» прийняла глядачів 20 грудня 1975 р. Того дня демонстрували новий фільм Євгена Матвєєва «Любов земна» та нову комедію Георгія Данелія «Афоня». Кінотеатр мав два зали — на 800 і 300 місць. За день «Юність» могла обслужити до 7400 глядачів. Кінотеатр вважався найкращим у Хмельницькій області й одним із найкращих в Україні. За таким типом у Радянському Союзі на той час було збудовано ще тільки три кінотеатри — в Києві, Кривому Розі та Чебоксарах.

В «Юності» не тільки демонстрували фільми, але й проводили цікаві зустрічі з відомими кіноакторами. Так, 18 січня 1979 р. тут, у рамках кінофестивалю «У сім’ї єдиній», виступали перед глядачами народний артист СРСР Костянтин Степанков і народна артистка УРСР Наталія Наум.

Пам’ятною для кам’янчан стала прем’єра нового широкоформатного художнього фільму «Циганка Аза», адже в зйомках стрічки брали участь жителі міста й району. Тож 22 лютого 1988 р. великий зал «Юності» був переповнений. На зустріч із глядачами прибули режисер-постановник фільму Григорій Кохан, виконавець головної чоловічої ролі Ігор Крикунов.

7 липня 1988 р. в «Юності» відбувся благодійний вечір, в якому взяли участь актори Леонід Кулагін, Пауль Буткевич, Олександр Кознов, Яна Друсь, Ольга Кабо, постановник трюків у фільмі «Людина з бульвару Капуцинів» Олександр Іншаков. Виручені кошти направили у фонд реставрації пам’яток Старого міста.

У фойє «Юності» проводили шахові змагання, організовували виставки картин художників. Так, у жовтні 1980 р. тут відбувся шаховий турнір, присвячений 62-річчю ВЛКСМ. Блискучу перемогу в цих змаганнях здобув 16-річний учень будівельного технікуму Володимир Пурдяк — надія кам’янецьких шахів. На жаль, життя талановитого юнака обірвалося в лютому 1984 р. під час служби в армії.

26 березня 1995 р. у холі кінотеатру «Юність» відкрилася перша персональна виставка молодого місцевого художника Віктора Закриничного. Нині Віктор працює в Чехії як майстер штучних ландшафтів. У Брно 19 травня 2004 р. 50 Вікторових картин було виставлено на три тижні в популярній приватній галереї «DILO-ROCA», що для чужоземця є неабияким успіхом.

Після 1991 р. кінопрокат перестав давати належні доходи, тож 1996 р. кінотеатр «Юність» перетворили на молодіжний центр «Юність». Ним стало опікуватися приватне підприємство «Професіонал-95» (директор Ростислав Ярема).

Зокрема, великий зал «Юності» переобладнали — і він став популярним місцем проведення культурно-мистецьких і політичних заходів. Так, тут не раз із кам’янчанами зустрічалися відомі українські політики. Серед них: народні депутати України Петро Симоненко (24 лютого 1998 р.), Олександр Мороз (24 грудня 1998 р.), Євген Марчук (20 березня 1999 р.), Наталія Вітренко та Володимир Марченко (11 червня 2000 р. і 13 березня 2002 р.), Олег Тягнибок (16 вересня 2004 р.). А через великий наплив кам’янчан зустрічі з Юлією Тимошенко (16 березня 2002 р.) та Віктором Ющенком (22 березня 2002 р.) відбулися не в залі, а біля МЦ «Юність». Разом із лідером блоку «Наша Україна» тоді для спілкування з кам’янчанами прибули колишній перший віце-прем’єр України (а нині прем’єр-міністр України) Юрій Єхануров, народний депутат України Олександр Слободян, співачка Оксана Білозір. Це місце зустрічі, очевидно, припало до душі Вікторові Андрійовичу, бо через 2,5 роки, 2 вересня 2004 р., саме біля МЦ «Юність» відбулося нове велелюдне спілкування кам’янчан з Ющенком — цього разу як із кандидатом на пост Президента України. В цій зустрічі взяли участь народний депутат України Петро Порошенко, народні артисти України Дмитро Гнатюк і Анатолій Паламаренко. А завершився вечір концертом гурту «Мандри».

У МЦ «Юність» відбулися установчі збори Кам’янець-Подільської міськрайонної організації Народно-демократичної партії (26 квітня 1997 р.), Хмельницької обласної організації партії «Нова політика» (17 лютого 2001 р.). В останніх зборах узяв участь народний депутат України Артур Білоус. 29 жовтня 1998 р. у МЦ «Юність» у стилі ретро відзначено 80-річчя комсомолу. Вітальні телеграми на цей захід надіслали відомі політики Іван Плющ, Роман Безсмертний.

У МЦ «Юність» регулярно проводила зустрічі з політиками, мистецько-політичні акції «Ми — Українці!» Українська республіканська партія «Собор». У цих заходах брали участь відомі українські діячі Левко Лук’яненко, Анатолій Матвієнко, Григорій Омельченко, Віктор Шишкін, Валерій Івасюк, письменники Володимир Шовкошитний, Максим Стріха, біолог Костянтин Ситник (до речі, батько популярного журналіста Миколи Вересня), сценарист, лауреат Шевченківської премії Леонід Мужук, головний редактор газети «Самостійна Україна» Любов Стасів.

У великому залі «Юності» для кам’янчан співали Віктор Павлик (7 березня 1998 р., 12 листопада 2002 р.), Юрко Юрченко (25 березня 1998 р.), Ані Лорак (16 квітня 1998 р.), Тарас Курчик (22 квітня 1999 р.), Ірина Сказіна (18 жовтня 2001 р.), Оксана Білозір (26 лютого 2002 р.), Астрая (Олена Петрова) та Роман Копов (16 березня 2002 р.), Сергій Манек (22 травня 2002 р.). Тут також виступали колись популярні, а нині ґрунтовно призабуті українські гурти «Фантом-2» (10 лютого 1997 р.), «Брати Карамазови» (26 лютого 1998 р.), «Льомі-Льом» (16 березня 1999 р.), «Аква-Віта» (22 квітня 1999 р.). Неодноразово в МЦ «Юність» співала уродженка Кам’янця Марина Одольська — заслужена артистка України (з 2004 р.). Тут 22 травня 2002 р. їй вручили найвищу міську відзнаку «Честь і шана».

МЦ «Юність» облюбував для проведення ювілейних вечорів Іван Нетеча. Тут він святкував власне 50-річчя (19 жовтня 1997 р.), 20-річчя створеної ним хорової капели «Журавлик» (20 квітня 2001 р.), 10-річчя очолюваної ним міської дитячої хорової школи (10 травня 2002 р.). Ведучими останніх двох вечорів були заслужена артистка України Лариса Недін і ведучий музичних програм для дітей та юнацтва Національної телерадіокомпанії Вадим Колосок.

У МЦ «Юність» щоосені проходили всеукраїнські шахові фестивалі «Стара фортеця». Зокрема, 17 вересня 2003 р. в рамках ювілейного — десятого — фестивалю сеанс одночасної гри для кам’янчан провів міжнародний гросмейстер із Києва Спартак Височин. А через чотири дні, 21 вересня, він став переможцем фестивалю.

7—8 жовтня 2000 р. у «Юності» відбувся перший Всеукраїнський дитячий фестиваль мистецтв «Стара фортеця». Журі тоді очолював народний артист України Микола Гнатюк, а гран-прі здобула кам’янчанка Наталя Овчарук. Тут також проводять фестивалі команд КВК, конкурси краси та інші цікаві імпрези. Так, 8 листопада 2001 р. на конкурсі «Подільська красуня-2001» журі очолював молодий український політолог Артур Білоус, виступали зірки української естради Ліна Скачко, Артур Кульпович. І, як це не дивно, МЦ «Юність» працює також як кінотеатр: 2 березня 1999 р. відновлено роботу малого кінозалу.

У жовтні — грудні 2005 р. МЦ «Юність» був місцем постійних зустрічей людей, що працювали на перемогу Віктора Ющенка в президентських перегонах, — членів виборчих комісій, спостерігачів.

МІСТ «СТРІМКА ЛАНЬ»

Хоч Смотрич сам по собі — річка неглибока й неширока, проте каньйон, у якому вона протікає, досить глибокий і широкий. Тож бродами, кладочками чи навіть невеликими мостами тут не обійдешся, потрібні й солідні мости, щоб комфортно можна було перебратися з одного боку каньйону на другий. Ще в сиву давнину було зведено Замковий міст, що забезпечив доступ на півострів, утворений петлею Смотрича. Щоб вирватися із занадто тісної петлі Смотрича, у 1864—1874 рр. збудували Новий міст, згодом названий Новопланівським. Близько століття довелося чекати на третій міст, який збудували в 1966—1973 рр. Перед ним стояло завдання: розвантажити історичне Старе місто та, зокрема, благенький Замковий міст від значно зрослого руху транзитного автотранспорту.

Первісно новітній міст не мав назви. Згодом, виходячи з оригінальної конструктивної особливості споруди, її стали називати мостом «Бегущая лань» російською мовою та мостом «Лань, що біжить» українською мовою. Україномовна назва, як бачимо, досить кострубата. Адже в сучасній українській мові, на відміну від російської, майже немає дієприкметників теперішнього часу. Правда, це не прогалина української мови, як дехто думає, а її конструктивна особливість. Адже дієприкметники теперішнього часу неприродно перенаситили би нашу милозвучну мову шиплячими звуками. Українська мова має достатній набір власних засобів, щоб належно передати дієприкметникові побудови, притаманні російській, польській, чеській мовах. Біда в тому, що досить часто ми давали (і досі даємо) первісну назву російською мовою, а потім мавпуємо її українською. А потрібно було би відразу шукати гарний український варіант. Для новітнього кам’янецького мосту це могла бути назва «Стрімка лань» або «Прудка лань».

Як же все починалося? 1 січня 1966 р. кам’янчани довідалися про те, що місто матиме ще один міст: головний архітектор міста Ізяслав Медведовський, розповідаючи в газеті «Прапор Жовтня» про найближчі перспективи, повідав, що «позитивно розв’язується питання про будівництво мосту через Смотрич». 1 лютого 1966 р. відбулася чергова сесія міськради. На ній уже чітко було повідомлено, що «нинішнього року розпочнеться будівництво моста через Смотрич у районі Кубачівки».

На жаль, спорудження моста затягнулося. Розповідають, що знамениті Тарапунька та Штепсель (Юрій Тимошенко та Юхим Березін) одного разу круто проїхалися по кам’янецькому довгобуду. Ось суть їх діалогу:

— Штепселю, ти знаєш, яка найбільша у світі річка?

— Та, напевно, Ніл або Амазонка.

— Ні, Шпепселю, не Ніл і не Амазонка, а Смотрич.

— Уперше чую. А де ж вона протікає?

— Через Кам’янець-Подільський.

— І що така велика?

— Не стільки, Штепселю, велика, як широка. Уже п’ять років через неї міст будують.

— Тарапунько, а може кам’янчани не впоперек, а вздовж річки зводять міст?

Після такої критики будівництво мосту прискорилося.

Проект мосту розробили фахівці з Інституту електрозварювання імені Євгена Патона. Уперше у світовій практиці застосовано бісталеву конструкцію. Міст не має жодного бика, які настільки характерні для, скажімо, Новопланівського мосту.

...Уранці 21 серпня 1973 р. монтажники мостозагону №2 нарешті поклали блок, який з’єднав береги сивого Смотрича. Ця честь випала членам бригади Героя Соціалістичної Праці Василя Яголи: монтажникам Петру Трохимцю, Едуарду Гайдученку, Леоніду Дрозду. Зварити останні шви доручили кращим електрозварникам Анатолію Кравцю та Михайлу Кривенку. Урочисте відкриття мосту відбулося на початку листопада 1973 р. і було присвячене черговій річниці «Великого Жовтня».

Як зазначає «Книга рекордів України» Григорія Маценка, кам’янецький міст «Стрімка лань» є найвищим в Україні. Правда, різні джерела наводять різну висоту моста. Так, Григорій Маценко у двох виданнях своєї книги рекордів (1992 р. і 2002 р.) вказує на 70 м, Станіслава Папевська в туристичному путівнику «Кам’янець-Подільський» (2003 р.) пише про 60 м. А ось у рекламі шоу «Bungee jumpіng» (1996 р.) зазначено висоту 54 м.

Про важливість мосту «Стрімка лань» свідчить те, що через цей автомобільний міст проліг магістральний автомобільний шлях М20, який, зокрема, з’єднує Хмельницький і Чернівці. Тож 3 грудня 1996 р. у Києві тодішній міський голова Кам’янця-Подільського Анатолій Кучер і тодішній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко обговорили питання реконструкції мосту «Стрімка лань» — і Кабінет Міністрів виділив на це гроші.

Зрозуміло, що такий важливий міст мав би перебувати не в комунальній, а в державній власності. 14 лютого 2001 р. сесія Кам’янець-Подільської міської ради ухвалила про це спеціальну постанову. Але спливло майже чотири роки, доки цю ухвалу було реалізовано на державному рівні. 8 жовтня 2004 р. прем’єр-міністр України Віктор Янукович підписав розпорядження уряду про передачу кам’янецького моста «Стрімка лань» із комунальної в державну власність (у власність Укравтодору).

А ще кам’янецька «Стрімка лань» здобула всеукраїнську славу як міст атракціонів. Так, 20 вересня 1996 р. тут розпочало роботу шоу «Вільний політ»: охочі, заплативши гроші, можуть стрибнути зі значної висоти у каньйон Смотрича з допомогою обладнання всесвітньовідомої асоціації «BUNGEE JUMPІNG» (США). Перший пробний стрибок здійснив організатор атракціону Петро Олендра. У вересні 1996 р., зокрема, здійснила стрибок і описала враження від нього журналістка «Подолянина» Наталя Ковальчук. Подивитися на вільний політ із моста чи й самому здійснити його виявило бажання чимало відомих в Україні людей — гостей нашого міста. Так, на одному з фото зафіксовано, як 18 травня 2002 р. готується до стрибка з мосту член клубу «Золотий гусак» Анатолій Д’яченко, а його одноклубники Ілля Ноябрьов і Валерій Чигляєв уважно слідкують за діями колеги.

Іншим атракціоном став політ під мостом на повітряній кулі. 29 червня 1999 р. кулі вперше здійснили політ під мостом. 6 листопада 2004 р. здійснено рекордний політ трьох куль під мостом «Стрімка лань».

Неподалік від моста розташовано пам’ятник циганській кибитці. Його автор — відомий український архітектор, лауреат Шевченківської премії 1974 р. Анатолій Ігнащенко. Дишло кибитки закінчується ланцюгом, на якому вітер розгойдує колесо з розіп’ятим циганом. Первісно пам’ятник циганській кибитці (правда, в дещо іншому вигляді) планувалося встановити в Бабиному Яру в Києві.