Рицарі
Головна / Вулиці Кам'янця-Подільського

Вулиця Пушкінська

Пушкінська вулиця простягнулася із заходу на схід і проходить через аж три мікрорайони — давні Польські фільварки, Новий план і новітні «Черемушки». Отож, вона з’єднує вулицю Ладигіна на Польських фільварках з вулицею Привокзальною на «Черемушках» і перетинає руськофільварецьку вулицю Суворова, новопланівські вулиці Шевченка, Лесі Українки, Огієнка, Гагаріна, а також проспект Грушевського (колишню Загородню вулицю). Крім того, від вулиці Пушкінської між вулицями Суворова та Шевченка відходять: на північ вулиці Шмідта, Укмергеська, Каліська, провулки Калініна, Бульварний, на південь — вулиця Збарського та Пушкінський узвіз.

Давня назва вулиці — Богадільницька. У давнину богадільнею називали благодійну установу, притулок для інвалідів, убогих, непрацездатних, старих людей. До речі, у другій половині ХІХ ст. у місті сформувався і Богадільний майдан, у центрі якого стояла лікарня (нині міська лікарня №1). Згодом простір навколо лікарні заповнили нові лікувальні корпуси — і майдан перестав бути майданом, а став міським кварталом — медичним містечком (з поліклінікою, медичним училищем).

У 1899—1900 рр. на розі вулиць Богадільницької та Бульварної (тепер Шевченка) збудували Пушкінський народний дім на честь 100-річчя з дня народження великого російського поета. Відтоді Богадільницька вулиця стала Пушкінською.

...Гостюючи в Кам’янці-Подільському в свого друга, майбутнього декабриста Володимира Раєвського (1816 р. той служив у місті над Смотричем), Олександр Пушкін, милуючись кам’янецьким каньйоном, задумав написати поему «Руслан і Людмила» (датується 1817-1820 роками). Звичайно, це тільки красива легенда, бо пушкіністи — народ прискіпливий — навіть на рівні версії такої гіпотези не розглядали і не розглядають. І все ж, коли услід за всесоюзною модою в Кам’янці-Подільському виник свій мікрорайон «Черемушки», його головну торгову споруду назвали «Руслан і Людмила»...

А втім і без красивої легенди Кам’янець має досить прив’язок до імені Пушкіна. І, найперше, через його друзів, а також дослідників його життя та творчості. Володимира Раєвського ми вже згадували. За рік до нього, у липні-грудні 1815 р., в Кам’янці-Подільському перебував на службі Костянтин Батюшков — один із творців російського романтизму та реформаторів російського віршування, один із тих, хто своєю творчістю підготували ґрунт для появи в російській поезії Олександра Пушкіна. А в місті над Смотричем Батюшкову непогано писалося (вірші «Мой гений», «Разлука», «Пробуждение», «Таврида», написані тут, належать до найкращих зразків його творчості). Правда, в одному з листів 28-річний Костянтин скаржився: «Мы живём в крепости, окружены горами и жидами. Вот шесть недель, что я здесь, а ни одного слова ни с одной женщиной не говорил, вы можете посудить, какое общество в Каменце...» У цьому плані Пушкіну наше місто навряд чи сподобалося би.

У січні 1831 р. до Кам’янця-Подільського для боротьби з епідемією холери як військовий лікар прибув Володимир Даль. Тут він не тільки виконував службові обов’язки, але й — Даль є Даль! — записував у селах слова, казки, прислів’я, пісні, легенди... Можливо, потім і Олександрові Сергійовичу розповідав про чудовий край Дністра та Збруча. Бо ж обидва письменники не раз зустрічалися в Петербурзі. Саме Далеві, який у січні 1837 р. невідлучно сидів біля смертельно пораненого на дуелі Пушкіна, були висловлені останні поетові прохання: «Ну пойдём же, пожалуйста, да вместе» та «Подними меня»...

Через сто років після перебування в місті Даля, влітку 1931 р., в Кам’янці-Подільському відпочивав Юрій Тинянов. А відпочинок цей зводився до того, що письменник... працював над сценарієм і повістю «Мавпа та дзвін» і збирав матеріали для роману «Пушкін» (у місті було найповніше зібрання примірників пушкінського журналу «Современник»). Коли роман маленькими порціями (важка хвороба часто відривала автора від роботи) друкувався в журналі «Литературный современник», за дорученням редакції часопису Володимир Бєляєв (уродженець Кам’янця-Подільського, автор знаменитої «Старої фортеці») зустрівся з Юрієм Тиняновим. Той з теплотою відгукнувся про Кам’янець: далека й близька історія міста здатна викликати до життя не один історичний роман, а природа міста така, що на ній, як на прекрасній основі, людина може виткати не один, подібний чудовому килимові, епохальний твір. Після цих слів Тинянова, справді, хочеться, всупереч логіці, повірити, що поема «Руслан і Людмила» задумувалася Пушкіним у Кам’янці-Подільському.

Серед відомих дослідників життя Олександра Пушкіна є й уродженець Кам’янця-Подільського Микола Раєвський. Він автор книг «Якщо заговорять портрети», «Портрети заговорили», повісті «Останнє кохання Пушкіна».

Пушкінська вулиця (та невеличкий Пушкінський узвіз, що відходить від неї) — це не просто пам’ять про поета (для цього вистачило б усталеної канцелярської форми: вулиця ім. Пушкіна). Пушкінська вулиця — це наче сам дух волелюбного поета, про якого влітку 1931 р. Марина Цвєтаєва полемічно написала:

Чёрного не перекрасить
В белого — неисправим!
Недурён российский классик,
Небо Африки — своим
Звавший, невское — проклятым!
Пушкин — в роли русопята?

Ні, Пушкін — в жодному разі не імперський символ. Це відчув і міськвиконком, який в ухвалі від 1 червня 1992 р. про перейменування цілої купи вулиць на Новому плані окремим пунктом підкреслив: Пушкінська вулиця не перейменовується! А оскільки в Кам’янці-Подільському, на жаль, немає ні вулиці Володимира Раєвського, ні вулиці Костянтина Батюшкова, ні вулиці Володимира Даля, ні вулиці Юрія Тинянова, то Пушкінська вулиця попутно увічнює і їх імена на мапі міста.

Пушкінська, 5. Тут розташувалася середня, а згодом загальноосвітня школа №13. Школа розпочала роботу 1 вересня 1961 р. Першим директором була Євдокія Лісневич. 2003 р. в неї влилася ЗОШ №3 — і тепер це навчально-виховний комплекс №13. У СШ №13 навчався Олександр Фінкель, який 1991 р. разом з батьком, багаторазовим чемпіоном міста з шахів Семеном Фінкелем, виїхав до Ізраїлю, а 1995 р. став міжнародним гросмейстером.

Пушкінська, 10. Цей двоповерховий будинок у стилі російського ампіру 1810 р. збудував Зеро.

Пушкінська, 28а. Тут розмістилася крамниця «Під Левом». Її 13 грудня 2003 р. відкрило подружжя Миколи та Світлани Худиків. Це сталося в день народження Миколи Павловича — судді міського суду. Будівництво крамниці тривало майже два роки (з квітня 2002 р.).

Пушкінська, 31. Це єдина на вулиці пам’ятка містобудування та архітектури національного значення. Тепер тут розташовується міська лікарня №1. А збудували її у 1864—1872 рр. як земську лікарню.

Популярну серед кам’янчан крамницю коопторгу «Дари Поділля» відкрито 8 липня 1972 р.