Магдебурзьке право в Кам'янець-Подільському
Під магдебурзьким правом розуміють збірник законів, що з'явився наприкінці XIII ст. і був утворений з "Саксонського зерцала" й магдебурзького шефенського права. В Польщі та на українських землях, що до неї входили, використовувалось, здебільшого, для залучення сільських переселенців, тобто звільнення їх на певну кількість років від всіх чи деяких платежів і податків на користь володаря. Зокрема, для заохочення переселень на подільські землі надавались різні пільги та привілеї -віднесення місцевості, що заселяється, з розряду сільських поселень у міські, встановлення торгів та ярмарків, надання права на самоуправління та власні (міські) судові органи тощо. Мета цих пільг полягала в тому, щоб сприяти якомога швидшому заселенню місцевості. Про це безпосередньо говорилось у жалуваних князівських грамотах.
Існують свідчення, що в 1374 році князь Юрій
Коріатович, бажаючи якнайшвидше заселити Кам'янець, відвів для міста двісті
ланів землі зі звільненням поселенців на 20 років від платежів за цю землю і з
призначив їм на наступний період податку до двадцяти широких грошів з лану, надав право самостійного суду перед рицарями; на випадок суперечок між князем, землянином чи дворянином з одного боку і міщанином з другого призначався суд
сумісний - із воєводи і війта; на користь війта надходила лише третя частина
судових мит і штрафів, а решта, дві третини, направлялась на потреби міста, так
само як прибутки із суконних, взуттєвих, хлібних, м'ясних лавок, лазень тощо.
Існує думка, що повний обсяг магдебурзького права був наданий
Кам'янцю-Подільському в 1432 році.
Слід відзначити, що в історіографи розрізняють міста, які користувались повним
чи неповним магдебурзьким правом. Зокрема, що стосується південно-західної Русі, повний обсяг магдебурзьких привілеїв мав лише Кам'янець. Історик
Володимирський-Буданов вважає, що на початках магдебурзькі привілеї надавались в
місті лише полякам та німцям. Це, цілком ймовірно, призвело до незадоволення
руського населення й викликало занепад міста (через процес міграції русинів за
його межі). Очевидно, що це слугувало причиною появи за короля Казиміра у 1491
році самостійної руської юрисдикції, яка кілька разів підтверджувалась
наступними королями. Дві юрисдикції - польська і руська - постійно протистояли
одна одній, і в 1670 році, після козацьких повстань та української національної
революції, окрема руська юрисдикція була зліквідована і створена змішана - польсько-руська, з рівним числом членів від кожної національності. До 1790 року
зберігалась ще окрема вірменська юрисдикція. Існує гіпотеза, що свій устрій
Кам'янець-Подільський запозичив зі Львова.
Магістрат (рада) у місті складався із війта і радців (консулів); це була пожиттєва колегія, яка сама себе поповнювала, але існували й винятки з цього правила - община вибирала війта й лавників, з яких поповнювалась рада. Половина членів ради мала бути з католиків, решта - з православних. Рада займалась вирішенням різноманітних громадських справ, позовів, розглядала вагомі кримінальні справи. Прибутки ради поділялись на податкові й неподаткові. До перших належали прибутки із нерухомої власності, до останніх - різноманітного роду мита з діловодства та штрафи по судових приписах магістрату. Консульський уряд в певні дні тижня збирався на засідання в ратуші. Головував на цих засіданнях проконсул (президент, бургомістр). Слід зазначити, що обов'язки головуючого не були сталими, вони переходили від одного до іншого радця за чергою. Проконсул мав повноваження вирішувати невеликі тяжби і проводити поліцейські дізнання в своїй домівці. На одного з консулів покладалось повноваження представляти інтереси міста перед вищими органами влади.
Війт в Кам'янці-Подільському був виборний: він був постійним членом ради і головою колегії лавників; обирався він з консулів і міг залишатися війтом на кілька років одразу. Володимирський-Буданов твердить, що скабінат (лава) мав в різних містах різну кількість лавників. У Кам'янці він, як правило, складався з 11 осіб. Основною діяльністю лави вважають розгляд кримінальних справ, причому іноді й на етапі слідства вона також затверджувала заповіти й проводила поділ майна.
Широкі повноваження ради та її незалежність від общини призвели до цілого ряду зловживань. Саме це призвело до заснування Стефаном Баторієм у 1577 році спочатку у Львові, а потім й у Кам'янці-Подільському "ізби гминної" ("ради сорока мужів", "квадрачинтовірату"). Установа, що засновувалась в Кам'янці, на відміну від львівської, нараховувала в різний час від 24 до 15 членів і тому, як зазначає Сіцинський, найчастіше називалась "радою двадцяти чотирьох". На чолі "ради двадцяти чотирьох" стояв регент (маршал). "Гминна ізба" збиралась з відома ради чотири рази на рік на чергові сесії, які отримали назву квартальні, але бували випадки і позачергових засідань. "Ізба" вирішувала питання, запропоновані радою, і надавала ряд пропозицій та рекомендацій щодо тих скарг, які торкалися діяльності ради. Сіцинський зазначає також й те, що у XVIII ст. розгорнулась боротьба між магістратом, з одного боку, та общиною, "гминною ізбою" та лавниками, з іншого боку. Причина цієї боротьби - зловживання магістрату, перевищення ним своїх повноважень, а також трансформація цього владного інституту з виборного в родинний. Ці протистояння іноді вирішувались на рівні королівських комісій, які, зокрема, у 1741 році видали декрети boni ordinis, з метою залагодження міських справ. Професор Володимирський-Буданов зазначає, що незважаючи на всі негативні моменти в муніципальному міському самоуправлінні, збудованому на повному магдебурзькому праві, воно все ж таки мало хоча й хитку, але основу для розвитку й існування.
Таким чином, на основі наведених фактів та загальних відомостей про магдебурзьке право як інститут феодального самоуправління, можемо вирізнити такі його основні функції:
- влаштування міського самоуправління;
- регулювання міських прибутків і витрат (існують свідчення про регламентацію витрат на озброєння, укріплення фортець, ополчення тощо);
- регламентація цехової діяльності;
- регламентування гаранти порядку в розвитку торгівлі (порядок, час проведення ярмарків, регламентація торгівлі в місті).
На нашу думку, слід також зазначити те, що магдебурзьке право - це інститут свого часу, який не є досконалим (маємо на увазі відсутність чіткого поділу влади та взаємного підпорядкування установ самоуправління, що існували). Незаперечною є позитивна роль запровадження магдебурзького права в Кам'янці-Подільському в ХV-ХVI століттях, яка відобразилась в швидкому піднесенні економічного добробуту міста. Але з часом цей інститут пережив себе, почав втрачати своє значення для розвитку міста. Далося взнаки юридичне закріплення релігійної, національної нерівності у правах громадян, а також внутрішні суперечності у муніципальному самоуправлінні. Тому вкінці XVIII століття магдебурзьке право як інституція втрачає своє значення, а після входження Поділля до складу Російської імперії ліквідовується як таке постановою Миколи І у 1831 році
