Рицарі
Головна / Історія Кам'янця-Подільського

Матч смерті" в Кам'янці-Подільському

Про футбольні матчі, що проходили під час Великої Вітчизняної війни на окупованій території, раніше згадувати було не прийнято. Вся країна воює проти фашистів, а отут якийсь футбол. Виключення хіба що склав відомий більшості вболівальників «матч смерті» київського «Динамо» з німецькою командою в окупованій столиці України, про історію якого у свій час багато писали в газетах і видавали навіть цілі книги

А от про футбольні матчі на окупованому Поділлі мало кому відомо, хоча такі зустрічі проходили таки регулярно, особливо в 1941-1942-х роках. Ну а дві зустрічі кам’янецьких футболістів і команди німецького гарнізону стали стали відомими як «матч смерті».

ДВА КАМ’ЯНЕЦЬКИХ МАТЧІ

Так могли виглядати кам'янецькі футболісти в 1940-их роках

В окупованому Кам’янці перші матчі пройшли вже у вересні 1941-го року. У цьому місяці дві гри провели команди німецьких військових частин, які дислокувалися в місті. Незабаром, гебітцкомісар Кам’янецького округу вирішив із пропагандистською метою організувати показові товариські матчі збірної команди німецького гарнізону з місцевими футболістами. Ця акція повинна була ще раз продемонструвати перевагу німецьких солдат, як представників великої нації над переможеними народами. Перевага у всіх сферах, у тому числі й футболі

У гебітцкомісаріат був викликаний колишній начальник учбово-спортивного відділу міського комітету по справах фізкультури й спорту А. Гайчевский - молодий, тридцятирічний, відомий у місті спортсмен (грав у футбол і хокей, мав розряд по легкій атлетиці). Гебітцкомісар наказав Гайчевскому в триденний строк зібрати міську команду для футбольних матчів. Гайчевский спробував заперечити: де ж він знайде зараз готових до гри футболістів? На що німецький комісар відповів лаконічно: «Дата проведення першої гри - 5 жовтня. Або ви виводите команду на поле, або вас виводять на розстріл».

Німецька окупаційна влада готувалася до матчу ретельно й заздалегідь зібрали з військових частин округу всіх кращих футболістів. Гайчевский же опинився в досить незрозумілому й небезпечному положенні. Хоча йому й удалося відшукати в місті 11 своїх знайомих футболістів, що грали в довоєнний час за місцеві команди «Динамо» й «Спартак», але от тренуватися можливості не було абсолютно ніякої. «Масові збори» (а саме так поліція могли класифікувати звичайне тренування) комендатура заборонила, та до того ж, під час евакуації пропало спортивне спорядження як динамівського, так і спартаківського клубів. Більшості наших футболістів належало грати не в бутсах, а у звичайних парусинових туфлях з відірваними для зручності каблуками. Єдине, що зміг зробити Гайчевский, - обійти гравців й обговорити з ними тактику майбутньої гри й схеми комбінацій.

Треба відзначити, що німецька влада побоювалися за результат матчів, тому що були наслухані про силу кам’янецьких футболістів, які в довоєнні роки тримали провідні позиції в нашій області, а міська команда «Динамо» на непоганому рівні в 1936-1939-х роках виступала в чемпіонатах УРСР. Тому перед першою грою німці вдалися до «силового» методу обережності, і кам’янчан чекав несподіваний «сюрприз». Гайчевский з командою, як і було наказано, зібрався за годину до гри біля стадіону, що вже почали заповнювати глядачі (половину місць надали німецьким солдатам, половину - кам’янчанам). І о тут німецька поліція влаштувала тривалу перевірку документів кам’янецьких гравців, у підсумку не пропустивши на стадіон двох наших провідних футболістів. Мол, щось із документами не в порядку.

Отже, кам’янчани почали зустріч в дев’ятьох. Не варто пояснювати, що в таких умовах нашим спортсменам украй важко було стримувати натиск німецької команди. Підсумок першого тайму - 2:0 на користь німців. У перерві мату поліція все-таки дозволила пройти на стадіон ншим футболістам, і на другий тайм кам’янчани вийшли в повному складі. Малюнок гри змінився. Наші земляки пішли в атаку, скоротивши розрив у рахунку. Але отут за справу узявся арбітр матчу гефрайтер комендатури Кунце. Суддівство пішло винятково на користь однієї команди (неважко догадатися, який) і незабаром рефері «видумав» пенальті в наші ворота й перекреслив всі надії на нічию. Остаточний результат - 1:3.

Це треба читати, як місцева окупаційна газета «Подолянин» з великим ентузіазмом повідомляла «про яскраву перемогу німецьких солдатів не лише на полі битви з більшовиками, а й на полі у футбол».

12 жовтня 1941-го року пройшов матч-відповідь. Грі передував небувалий анонс у засобах масової інформації. Німці передчували чергову перемогу, смакуючи, як розпишуть її у своїх газетах. Але після 12 жовтня... Скільки не довелося шукати в архівах, як пройшов матч, хто виграв - ніяких згадувань, немов повторної гри не було. При німецькій пунктуальності ця безпам'ятність дивна. Висновок один - перемогли кам’янчани, ну а про поразки (не тільки у футболі) німці ой як не любили повідомляти. Мало того, достеменно відомо, що після цієї гри німецька влада відмовилися від практики проведення подібних зустрічей.

Лише недавно, чотири роки тому, зовсім випадково вдалося зустріти в Харкові восьмидесятилітню колишню кам’янчанку Ольгу Олексіївну Олійник, що під час окупації жила в місті над Смотричем. У ті роки вона працювала двірником і прибиральницею на стадіоні й пам'ятає, що німці другий матч програли із тріском - чи те 0:2, чи те 0:3 - і дуже від цього розлютилися. На питання, чи не трапилося чого з нашими футболістами після цієї перемоги, відповіла - начебто б ні, тому як бачила через місяць того ж Гайчевского, він працював різноробом на столярці

«ВОЄНІЗОВАНИЙ» ФУТБОЛ

В 1942-му році в Кам’янці продовжували періодично проходити футбольні матчі, але винятково серед військових команд. Так, першість міста розіграли п'ять колективів, переможцем вийшла команда поліції, друге місце зайняла 1-я рота транспортного полку, на третьому - українська допоміжна охорона. Пройшло кілька товариських зустрічей між українською міліцією (шуцманшафт) і німецькою поліцією. Загалом, окупанти грали між собою й для себе

У тім же, 1942-му, року пройшли два матчі між збірнями військових гарнізонів Кам'янеця й Проскурова. 6 вересня перемогу на своєму полі святкували кам’янчани- 4:3. 27 вересня в Проскурові пройшла відповідна гра. Збірня Проскурова значно підсилила свій склад солдатами угорських частин, які перебували в місті (як відомо, Угорщина була спільницею Німеччини під час другої світової війни). Саме цікаве те, що серед мадярів, що виступали за збірню Проскурова, було три (!) колишні гравці збірної Угорщини - у той час однієї з найсильніших команд Європи (нагадаємо, що в 1938-му році угорці стали «срібними» призерами чемпіонату світу). На жаль, так і не вдалося встановити прізвища угорських гравців, що виступали в Проскурові. Що стосується матчу, то на обладнаному до цієї події проскурівському стадіоні зібралося 1500 глядачів, які передчували завзяту боротьбу за перемогу. Але майстерність угорців з команди Проскурова виявилося занадто високою, про що свідчить розгромний рахунок - 10:0!

Пізніше, з 1943-його року, положення на фронті для німецько-фашистських військ змінилося не до кращого, і як говорять, окупантам було вже не до футболу.