Рицарі
Головна / Історія Кам'янця-Подільського

ЛИТОВЦІ НА ПОДІЛЛІ

1000 років тому на історичній арені з'явилася держава Литва, жителів якої руські літописці поблажливо називали «людьми з боліт». Були литовці на той час ще не хрещені, приносили богам у криваві жертви калік, старих, хворих дітей, а також військополонених знатного роду.

У середині 13 ст., коли на Русь накотилися степові хвилі кочовиків-загарбників, Литва піддалася нападу лицарів-хрестоносців, які спалювали храми, грабували хлібні житниці, забирали в полон на викуп мирних хліборобів. Постійна загроза з боку хрестоносців змусила слабкі литовські племена згуртуватися в бойове ядро, здатне не лише на відсіч хрестоносцям, але й до нападу на сусідні країни.

Князь ОльгердЛитва зміцнилася і набрала форму при князі Гедиміні, який титулував себе великим князем литовським, а державу - Великим князівством Литовським. У 1320-х рр. її столицею стало місто Вільно. Від трьох шлюбів Гедимін мав 12 дітей: 7 синів і 5 дочок. Через династичні шлюби князь намагався укріпити політичні та військові союзи з Польщею, Московією, Волино-Галицьким князівством. 1340 р. литовці ввійшли в Україну, загарбавши її північні князівства.

Після смерті Гедиміна співправителями Великого князівства Литовського стали його сини Кейстут та Ольгерд. Перший захищав кордони Литви від німецьких лицарів, другий зосередився на розширенні державних володінь за рахунок руських земель.

Яскраву картину правління Ольгерда подає Західноруський літопис, один з уривків якого має назву «Про Подільську землю»:

Ольгерд Кейстут
Ольгерд Витовт (Витаутас) Кейстутович (Кестутевич) - 1392-1430.

«Коли господарем Литовської землі був великий князь Ольгерд, він пішов з литовським військом у поле (степ) і побив на Синій Воді татар, трьох братів: князів Кочибея, Котлубуга і Дмитра. А ці три брати, татарські князі, були отчичі й дідичі Подільської землі, а від них завідували отаманами, а баскаки, збірщики доходів, приїжджаючи від тих отаманів, брали дань у Подільської землі. А був брат у Ольгерда князь Коріят, що держав Новгород-Литовський, і було у нього три сини: князь Юрій, князь Олександр, князь Костянтин. І от ті княжата Коріятовичі, три брати — князь Юрій, князь Олександр і князь Костянтин, за призволенням великого князя

Ольгерда і з поміччю Литовської землі пішли в Подільську землю. А в Подільській землі тоді не було жодного города (кріпості) ні з дерева рубленого, ні з каменя будованого. Ті ж тоді княжата Коріатовичі, прийшовши в Подільську землю, увійшли в приязнь з отаманами, почали Подільську землю від татар боронити і баскакам «вихід» (данину) перестали давати. І найперше знайшли собі твердиню на річці Смотричі і тут собі поставили город Смотрич. А на іншім місці жили ченці в горі, і в тім місці поставили город Бакоту. А ловлячи на ловах, нагодилося їм загнати багато оленів на той острів, де тепер Камінецьке місто стоїть, і, вирубавши ліс, вимурували город Камінець. І так усі городи подільські помурували і всю землю Подільську засіяли».

Схема битви на р. Сині ВодиБитва на річці Сині Води (нині Синюха в Кіровоградській області) сталася між 24 вересня і 25 грудня 1362 р. Перемога над татарськими ордами («орда» в перекладі означає «військо») відсунула кордони Литовського князівства до Чорного моря, звільнила Поділля від попередніх загарбників.

На підвладних територіях литовці не намагались асимілювати місцеве населення, адже в литово-руській державі було 80% українців і білорусів, яких офіційно називали русинами, руськими або рутенцями.

Завойовані землі було передано в удільне володіння представників панівної династії Гедимінів. Так, князі Коріатовичі: Юрій, Олександр, Костянтин, Федір (за деякими джерелами, був і Борис) - закріпилися в Західному або Малому Поділлі, що охоплювало Кам'янець, Бакоту, Смотрич. На думку деяких істориків, брати Коріатовичі з'явилися на Поділлі ще в 1340-х рр.

Подільський історик 19 ст. Юхим СІЦІНСЬКИЙ, спираючись на джерела, припускав, що старший брат Юрій Коріатович обрав своєю резиденцією Кам'янець, Олександр - Смотрич, Костянтин - Бакоту, Федір - Червоноград.

Вітянь Вітянь 2
Вітянь Вітянь 2

Номінально Коріатовичі перебували у васальній залежності від великого князя литовського, фактично ж мали своє військо, суди і навіть власну монету. Коріатовичі були серед тих, хто успадкував давній княжий герб «Погонь» з емблемою вершника

«у швидкому бігу, ніби гонитві». З часом герб Коріатовичів трансформувався в герб Кам'янця-Подільського із зображенням св.Юрія Змієборця.

У 15 ст. Кам'янець перебрав на себе адміністративні функції столиці Подільської землі, чому сприяло вдале розташування міста на острові, захищеному від ворога трьома лініями природних укріплень у вигляді скелі, річки та лісів і боліт на північному сході.

1374 р. Кам'янець став вільним містом, отримавши від Коріатовичів грамоту (локаційний привілей) на самоврядування. Грамота 1374 р. - перший етап набуття містом магдебурзького права. Другий етап - після 1434 р. вже у складі Польщі. В результаті цього Кам'янець став єдиним в Україні містом з повним обсягом магдебурзького права.

Міндовг Портрет Міндовга
Міндовг Його портрет

Грамота була написана староукраїнською мовою, якою велася документація в литовсько-українській державі. Оригінал грамоти не зберігся. Є лише її переклади польською (2 редакції), російською та українською мовами. Український переклад здійснив Юхим СІЦІНСЬКИЙ для книги «Нариси з історичної топографії міста Кам'янця-Подільського та його околиць» (1930).

Згідно з грамотою 1374 р., брати Коріатовичі надали місту чимало «прав і вольностей»: «..далисьмо волю на 20 лет і двіста ланів далисьмо місту між Мукшею й Баговицею від Тарнавської дороги, ліс Откарів, землі ті аж до Дністра дали ми місту, там їм лани виміряти, й дали ми беріг ріки Дністра від устя Мукші до устя Баговиці; і ще крім того дали ми для пасовиська вигін од міської криниці до Мукші, а Мукшею низом до ксіонжих нив. А коли - висидять волю, міщане мають давати од ланів по 20 грошей широких плату».

Термін «воля» означав звільнення від сплати податків на користь земельного власника на певну кількість років. Отримавши волю, городяни встановлювали на площі дерев'яний стовп, на якому кілками позначали кожен рік, прожитий у «вольностях».

З кінця 14 ст. кам'янчани сплачували власникам міста грошовий чинш - регулярну подать за користування землею у розмірі за один лан - 20 широких грошей (чеські або широкі гроші ввійшли в грошовий обіг на Поділлі в 14-15 ст.).

Гедемин Тоже Ольгерд
Гедемин Ольгерд

Основними заняттями городян були торгівля та ремесло. Міщани поділялися на корпорації, на чолі яких стояло купецтво. Ремісники зорганізовувалися в ремісничі братства - цехи. Назва «цех» походила від німецького слова, яке означало «знак, знамено», оскільки кожне ремісниче братство мало особливий знак своєї корпорації. Ремісниками у середньовіччі вважалися також лікарі, хірурги, гробокопачі, нотаріуси та інші. Навіть учені та вчителі об'єднувалися в особливі організації, які нагадували ремісничі цехи. Не поривали городяни із сільським господарством: спільно володіли ставами, пасовищами, пасіками, садами, нивами, розміри яких дорівнювали території 2-3 сіл.

Коріатовичі пожалували місту 200 ланів землі. Київська археографічна комісія у 19 ст. встановила, що 200 ланів землі дорівнювали 4025 десятинам землі, виходячи з того, що один лан становив приблизно 20,8 десятини. Міські землі лежали між річками Смотрич, Мукша, Баговиця, Дністер. Деякі земельні ділянки були за 10-15 км від міста.

Особливо небезпечним був дністровський напрям, звідки відбувалися напади татар і волохів, які знищували засіяні поля, спалювали оселі, захоплювали в полон людей. Кам'янчани брали із собою в поле зброю та охорону, а сільськогосподарський реманент зберігали у господарських спорудах на околицях міста - на фільварках. Поступово Кам'янець втрачав свої землі: їх захоплювали власники навколишніх сіл. Про це свідчать судові справи, які Кам'янець безрезультатно вів із 16 до кінця 19 ст.

Умовою надання землі кам'янчанам була їх участь у спорудженні оборонних комплексів міста. На оборону міста подільські князі Коріатовичі жалували доходи з усіх яток (крамничок) міста і більшу частину штрафів, які надходили від судових справ. Кам'янчани брали участь у зведенні нових башт фортеці, міських воріт, міських стін, у влаштуванні в них амбразур, постійній підтримці в бойовій готовності ровів і валів навколо міста. Зусиллями української, вірменської, польської громад і ремісничих цехів було зведено Руські та Польські ворота, які перекривали дороги в місто через Смотрич, побудовані Вірменський бастіон, міські ворота, Різницька, Кушнірська, Слюсарна, Гончарна вежі, міські мури, які оперізували місто. В результаті зведення комплексу оборонних споруд Кам'янець здобув славу найукріпленішого міста Східної Європи.

Міста з магдебурзьким правом (така собі «держава в державі») мали широку внутрішню автономію, встановлювали порядок виборів і функції органів самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів. Однак вони не мали своїх представників у сеймах і всі державні закони ухвалювалися без їхньої участі. На міста накладалися податки -прямі та непрямі, внаслідок чого міста не могли стало економічно розвиватися. Ось чому в містах, зокрема і в Кам'янці-Подільському, відбувалася низка народних заворушень, повстань і виступів.

З ім'ям Коріатовичів пов'язано зведення Покровської замкової церкви та П'ятницької церкви в Кам'янці-Подільському. Литовські князі налагодили стосунки з боярською верхівкою краю, а також із зовнішніми сусідами.

1378 р. Юрій Коріатович був запрошений на престол в Молдову, де його отруїли бояри. Олександр Коріатович загинув у битві з татарами 1380 р.

Згідно з легендою, князів поховали в Покровській замковій церкві, фундаторами якої вони були. Влада в Подільському князівстві перейшла до Бориса та Костянтина Коріатовичів. Є відомості, що польський король Казимир пропонував князю Костянтину взяти шлюб з його дочкою, якщо той прийме католицтво. Костянтин відмовився обміняти православну віру на польську корону.

Ольгерд з військом

Подоляни не сприймали Коріатовичів як завойовників, називали їх своїми князями. Вони були охрещені за православним обрядом, з приязню ставилися до місцевих звичаїв, а головне намагалися вести політику незалежно від Литви.

1392 р. великим князем Литовським став Вітовт, якого сучасники охрестили Великим. Його політика посилення литовської влади на українських землях призвела до ослаблення, а далі і ліквідації удільних князівств та утворення областей з литовськими намісниками.

Володимир Київський, Дмитро-Корибут Сіверський і Федір Коріатович Подільський не принесли присягу на вірність Вітовту. Восени 1393 р. Вітовт здійснив бойовий рейд на Поділля, захопив Кам'янець, Брацлав, Смотрич, а Федора Коріатовича примусив до втечі. 1395 р. Федора Коріатовича ув'язнили, а потім вигнали з Литви. Так закінчилося князювання Коріатовичів на Поділлі, що тривало майже 50 років.

Валентина ВОЛКОВА-ВІНЮКОВА, старший науковий співробітник історичного музею-заповідника.


нагору