Князі Коріатовичі

Урочисте відкриття Новопланівського мосту 31 січня 1874 р. стало важливою віхою в житті древнього Кам'янця-Подільського. Місту нарешті вдалося вирватися з тісної петлі Смотрича на заманливі нові обшири. Від Новопланівського мосту бере початок найдавніша вулиця Нового міста - вулиця Князів Коріатовичів.

...1 червня 1992 р. міськвиконком повернув вулиці Чкалова первісну назву вулиця Князів Коріатовичів. З цією пропозицією кам'янчан було ознайомлено заздалегідь ще 16 жовтня 1991 р. Характерним є відгук Федора ПАВЛЕНКА «Навіщо нам князівські назви?» («Кам'янець-Подільський вісник» від 7 грудня 1991 р.) Автор одразу попереджує, що схожі міркування чув від багатьох мешканців міста: «...Я проти перейменування вулиці Чкалова. Нехай вона і надалі носить ім'я російського льотчика. Ми всі звикли до такої назви. А іменами Коріатовичів нехай називають вулиці там, де вони народилися...». До речі, Валерій ЧКАЛОВ народився и Нижегородській губернії 2 лютого 1904 р. (рівно через 30 років після відкриття Новопланівського мосту в Кам'янці-Подільському). З нашим містом його життя і діяльність не перетиналися. Село Васильово,в якому з'явився на світ майбутній льотчик, 1937 р. (ще за життя пілота; він загинув 15грудня 1938 p., випробовуючи новий літак) стало Чкаловськом. А ось Оренбург, побувши майже 20 роки(1938 -1957) Чкаловим, знову повернувся до давньої назви.

А що ж зробили князі Коріатовичі для Кам'янця? І, взагалі, скільки було тих князів, як їх звали? На Поділлі князів було четверо - Юрій, Олександр, Костянтин і Федір. Імена в литовських князів, як бачимо, зовсім не литовські. Річ у тім, що їх батько КОРІАТ - князь Новгородка Литовського (нині м.Новогрудок - райцентр Гродненської області в Білорусі) - прийняв православне ім'я Михайло і православні імена давав своїм синам. До речі, крім названих чотирьох князів Подільських, історики вказують ще на двох синів Коріата-Михайла - Лева та Василя, з історією нашого краю не пов'язаних.

Свого часу князів Коріатовичів вважали (а дехто і досі вважає) засновниками міста у петлі Смотрича. Проте археологічні дослідження чітко засвідчили, що місто та його замок існували задовго до приходу сюди литовців. Але саме з князів Коріатовичів починається реальна (з іменами, датами та документами) історія Кам'янця. І хоч красива літописна розповіді, про двох братів - литовських князів, що, полюючи на оленя, потрапили на острів та заснували там місто, є тільки легендою, а про реальних князів Коріатовичів ми маємо, як зазначає Євтим СІЦІНСЬКИЙ, небагато історичних відомостей, причому відомості ці суперечливі та плутані, все ж низка фактів незаперечно свідчить: брати Коріатовичі чимало зробили для розвитку міста.

А все почалося 640 років тому чи то 1362 p., чи то 1363 р. (різні джерела наводять різні дати, а русько-литовський літопис подає найдетальніший опис, але без дати). Тоді великий литовський князь Альгірдас (чи Ольгерд - у наближеному до нашої мові: варіанті імені) на Синіх водах розбив татарських князів - тодішніх володарів Подільської землі. Вій передав визволений чи загарбаний край у володіння своїм небожам - синам рідного брата Коріата. Коріатовичі (чи Михайловичі, якщо відштовхуватися від православного імені їх батька), прийшовши, як засвідчує літопис, в Подільську землю, увійшли в приязнь з місцевими отаманами, стали боронити Подільську землю, а татарським баскакам (збирачам податків) дань давати перестали.

Невдовзі було відбудовано замок. А 7 листопада (15 - за новим стилем) 1374 р. Юрій і Олександр у кам'янецькому замкові дають місту спеціальну грамоту (причому руською мовою; на жаль,,збереглися тільки пізніш! польські переклади її тексту). Цією грамотою князі дарують мешканцям міста 200 ланів поля та вигін для худоби, звільняють міщан від усіх податків на 20 років (за іншим варіантом перекладу - на 24 роки), надають їм право суду через своїх представиків і дають місту право отримувати доходи з оргових і промислових закладів тощо.

Історики бачать у грамоті 1374 р. запозичення (правда, неповне) зовнішніх форм магдебурзького права, хоч в акті і не має його назви. Ця грамота є найдавнішим слідом проникнення німецького права на Поділля.

Князі Коріатовичі перебували під досить значним впливом західної культури, прагнучи посилити заселення міст і підняти свої прибутки та військову силу, вони скористувалися готовим німецьким правом. Що грамота Коріатовичів, яка дала місту самоврядування, була разом з тим і введенням тут Магдебурзького права, видно з того, що 1432 р. король Володислав видав кам'янецькому війту Георгію та його наступникам підтверджувальну грамоту на магдебурзьке право. Завдяки, як нині би сказали, прозахідній орієнтації Коріатовичів Кам'янаць увійшов до першої п'ятірки українських міст, яким було надано магдебурзьке право.

Найдавніша кам'янецька церква, про яку є відомості, - це православна замкова Покровська церква. А збудовано її в XIV столітті Юрієм і Олександром Коріатовичами. Саме в цій церкві, за переказами, поховано обох князів. На жаль, храм не зберігся. 1672 р. замість дерев'яної замкової церкви, що занепадала, надумали спорудити кам'яну. 20 березня польський король дав на це свою згоду. Навесні дерев'яну церкву розібрали, а вже в серпні місто захопи ли турки і про побудову церкви в замку годі стало й думати. Ось тому на плані Кам'янця, складеному Кіпріяном ТОМАШЕВИЧЕМ 1672 р. після захоплення міста турками, Покровську церкву не показано.

Про Костянтина Коріатовича дуже мало що відомо, особливо про його діяльність на, Поділлі. Цей князь 1385 р. дав грамоту краківським купцям на право вільної торгівлі з Поділлям. Вказують і на іншу грамоту його від 1388 р., дану ним разом з братом Федором слузі своєму Немірі на володіння Бакотою, Русько-литовські літописи згадують, що польський король Казимир пропонував Костянтину видати заміж за нього свою доньку та зробити його своїм наслідником, але той не згодився, не бажаючи зрадити своїй православній вірі.

Хоча цей факт не підтверджується іншими історичними свідченнями, але принаймні показує, що при Коріатовичах уже були зазіхання поляків на Поділля і що в найближчий час після заняття Поділля Коріатовичами на. цих князів дивилися як на-прихильників православної віри. Про місце смерті Костянтина літопис говорить: «помер у своїй державі», але де - невідомо.

Федір Коріатович якщо і прибув на Поділля одночасно з іншими братами, то був тут спочатку недовго. Пo смерті Коріата Федір отримав батьківський уділ і жив у Новгородку, і тільки після смерті трьох своїх братів прибув на Поділля і став одноосібним його володарем. Ймовірно, він живу Кам'янці, який з часів Коріатовичів зробився адміністративним центром Подільської землі та за своїм природним укріпленням став сильною неприступною фортецею. Є тільки одна грамота цього князя, якою слузі своєму Бедриху записав чотири села в Червоноградському окрузі.

Коли 1386 р. послідувало з'єднання Литви та Польщі під владою Ягайла, Федір Коріатович склав йому присягу на вірність. 1392 р., в силу згоди між Ягайлом і його двоюрідним братом Вітовтом Кейстутовичем, останній став великим князем литовським. Леліючи заповітну думку про усунення удільних князів, він став вимагати від подільського князя більшої підлеглості, ніж це було досі, а Федір (двоюрідний брат Еітоита) відмовився «бути йому послушним». Навесні 1303 р. Вітовт з литовськими силами рушили на Поділля. Федір Коріатович, почувши про це, відійшов до Угорщини, де мав значний уділ, а в Кам'янці залишив свого воєводу Нестака. Вітовт вночі підійшов до Кам'янця, штурмом узяв місто та захопив подільського воєводу Нестака.

Але це вже зовсім інша історія. А майже 30-річна історія володіння Кам'янцем князями Коріатовичами на цьому закінчується. Про ті часи відродження міста після татарського панування вперше нагадала в XIX столітті, а нині вже майже 10 років нагадує центральна вулиця Нового плану - вулиця Князів Коріатовичів.