Цар Микола II в Кам'янці-Подільському
Будинок по вулиці Шевченка, 26 знають чи не всі кам'янчани. Побудований в
кінці XIX сторіччя, він використовувався під губернську казенну палату. В 1920
р. тут знаходився повітовий ревком, різні міські та обласні організації, установи. По війні довгий час - міськком партії, зараз деякі відділи
міськвиконкому. Однак мало хто знає, що з цим будинком пов'язана цікава сторінка
нашої історії...
Будинок по вулиці Шевченка, 26 - Казенна палата... Йшла перша світова війна. Царська Росія зазнавала однієї поразки за другою. Нерішучий і безвольний цар Микола II під тиском громадськості нарешті вирішив замінити командуючих фронтами: 17 березня 1916 р. замість старого та хворого генерала М.І. Іванова головнокомандуючим Південно-Західним фронтом був призначений генерал від кавалерії Олексій Олексійович Брусилов.
Коротка біографічна довідка: Олексій Олексійович Брусилов народився 19 серпня 1853 року у Тифлісі. Після закінчення Пажеського корпусу у 1872 р. служив у військах і пройшов шлях від корнета до генерала від кавалерії (1912 р.) Під час першої світової війни - командуючий 8-ю армією і головнокомандуючий Південно-Західним фронтом. Після Лютневої революції призначається Верховним Головнокомандуючим російською армією. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції залишився в радянській росії і в 1920 р. вступив на службу до Червоної Армії. До 1924 року - інспектор кавалерії РСЧА, потім при Реввійськраді для особливо важливих доручень. Помер 17 березня 1926 р. у Москві. Похований на Новодівочому кладовищі біля Смоленського монастиря.
18 березня генерал Брусилов прибув у Бердичів, де знаходився штаб Південно-Західного фронту. Там на нього чекала телеграма, що 25 березня цар Микола II прибуде у Кам'янець-Подільський, щоб разом з Брусиловим провести огляд військ 9-ї армії, частини якої дислокувались у місті та на його околицях.
24 березня генерал Брусилов відвідав Кам'янець. Трохи раніше він жив на Поділлі, у Вінниці, де командував 12-им армійським корпусом. У Кам'янці ж був уперше і свої враження про місто над Смотричем записав у щоденник: "Винница - небольшой чистенький городок. В нем смесь культурности с простотою. Шестиэтажные дома с лифтами - и рядом одноэтажные домики, окруженные садами. Совсем не то оказался Каменец-Подольск. Старинный город, красиво расположенный на берегу реки Смотрич, бывший некогда под властью и турок, и поляков. Турки оставили тут память в виде старой крепости, называемой турецким замком и бывшей до войны тюрьмой. Часть города вблизи этого замка так и называется "Подзамчье". Поляков и сейчас живет много и в самом городе, и пригороде, называемом "Польские фольварки". В городе несколько костелов, между ними и кафедральный. Все дома в городе каменные, много каменных лестниц, все улицы вымощены булыжным камнем..."
Штаб 9-ї армії розташовувався у будинку губернської казенної палати (сьогодні це будинок по вулиці Шевченка, 26). Командував армією генерал П.О. Лечицький, який на цей час хворів. Лікував його військовий лікар кам'янчанин Юлій Осипович Манасевич, котрий після одужання Лечицького став особистим лікарем генерала Брусилова і був нагороджений орденами Святого Станіслава і Святого Володимира. Після Великого Жовтня і громадянської війни Ю. О. Манасевич повернувся в Кам'янець-Подільський, став відомим дитячим лікарем і перший у місті удостоєний почесного звання "Заслужений лікар УРСР".
Наступного дня по приїзду в Кам'янець генерал Брусилов разом з начальником штабу армії генералом Кримовим поїхав на позиції армії. Фронт армії розтягнувся майже на 100 верст: від Лосячу на півночі (правий фланг) до румунського кордону на лівому фланзі на південь від села Бояни. Головнокомандуючий фронтом побував в одній з піхотних дивізій. Стан оборони і вигляд солдатів йому сподобався.
Цар запізнювався. Генерал Брусилов залишився у Кам'янці-Подільському, чекаючи на "його величність". Нарешті 28 березня, надвечір, особистим поїздом цар Микола II прибув до міста, яке належним чином приготувалось до цієї події. На пероні була вишикувана почесна варта, стояли, знявши капелюхи та шапки, "отці міста", на чолі з генерал-губернатором. Щойно Микола з'явився у дверях вагону салону, загули, задзвеніли дзвони.
Дзвонили у соборі Святого Олександра Невського і в Георгіївські церкві на Польських фільварках, у Петропавловській церкві та у Хрестовоэдвиженській на Карвасарах, Руських фільварках та в Іванівській... З ними перекликалися дзвони Кафедрального католицького собору Петра і Павла, Домініканського і Тринітарського костьолів, гули дзвони Вірменського собору, церковки святого Миколая, йшла служба в синагогах. Хор семінаристів, слава про який сягали далеко за межі Поділля, заспівав "Коль славен наш Господь в Сионе"...
Государ-імператор лише прийняв апорт начальника почесної варти і, навіть не глянувши у бік зустрічаючих, у супроводі генерала Брусилова піднявся у салон-вагон.
Зранку 29 березня цар Микола II разом з Брусиловим почали об'їзд військ. Фронт стояв близько Кам'янця і німецькі літаки "таубе" та "альбатроси" частенько налітали на місто. Багато будинків стояли без шибок.
Частини 3-ї Заамурської дивізії, 9-го та 11-гo армійських корпусів стояли табором вздовж шляху на Голосків та Проскурів на вигоні, де зараз спецкар'єр, комбінат будматеріалів та інші підприємства. Таке зосередження військ не могло залишитися непоміченим німецькою розвідкою, і декілька "таубе" з'явились у небі, намагаючись атакувати кавалькаду автомобілів. Відразу активно запрацювали зенітні гармати, піднялись у небо російські винищувачі "ньюпор". Нальотчики втекли.
Цар жодним словом чи жестом не відгукнувся на небезпеку і не поїхав з Кам'янця, поки не закінчив огляд усіх військ, дислокованих у місті та на його околицях.
На 30 березня був призначений парад військ 3-ї Заамурської дивізії та другого армійського корпусу. Війська були вишикувані вздовж вулиці Бульварної (нині імені Шевченка) від собору Св. Олександра Невського, повз Пушкінський дім і далі по шляху на Проскурів.
Невисокий на зріст, підтягнутий та стрункий, цар Микола II у формі Павлодарського полку з солдатським Георгієм на грудях зграбно і красиво сидів на білому коні, об'їжджаючи полки. Солдати держали гвинтівки "на караул" і старанно кричали "ура!".
Брусилов з гіркотою бачив, що "верховний вождь армії" не користується любов'ю "нижніх чинів", його титул не викликає необхідного враження. Звичайно, "ура" гриміло достатньо сильно і дружно, однак справжнього натхнення не відчувалось.
Війська пройшли церемоніальним маршем. Цар Микола, генерал Брусилов, міністр двору граф Фредерікс з почтом приймали парад на ґанку Маріїнської жіночої гімназії. Війська йшли униз по вулиці, потім через Новопланівський міст, Старе місто, Довжок. Їх шлях лежав на бойові позиції, з яких наприкінці травня мав розпочатися великий наступ.
У той же день цар з Брусиловим виїхали у ставку, що знаходилась у м. Могильові на Дніпрі. Повернувшись з Могильова, генерал Брусилов зібрав командуючих арміями свого фронту на нараду у Волочиськ. Крім начальника штабу фронту генерала Ф.Н. Клембовського, на нараду прибули командуючі арміями: 8-ї - генерал О.М. Каледін, 11-ї - генерал В.В. Сахаров, 7-ї - генерал Д.Г. Щербачов та 9-ї - генерал П.О. Лечицький. Віддаючи наказ про підготовку до наступу, Брусилов сказав: "Прийоми німецьких тактиків грубо прості і залишаються досі незмінними: зосереджується кулак проти наміченого місця і велика кількість артилеріі довбає позиції, доки не проб'є щілину, куди кидається піхота. Потім кіннота розширює прорив і пускається по тилах. От і все. Справу зроблено. Наказую цей німецький прийом відкинути!".
Головнокомандуючий виклав свою, зовсім нову концепцію широкомасштабного наступу, яка допомогла здобути перемогу. Між іншим тактику німецьких генералів зразка 1916 року було використано гітлерівським вермахтом під час другої світової війни. З тією різницею, що, крім артилерії, було задіяно авіацію, а замість кінноти - танки. На жаль, серед наших вищих командирів вже не було тих, хто пройшов школу генерала Брусилова, хто міг би розгадати "грубо просту" тактику гітлерівських генералів.
Вранці 22 травня 1916 року почався наступ військ Південно-Західного фронту, який увійшов у історію воєнного мистецтва під назвою "Брусиловський прорив" і приніс невмирущу славу нашій зброї.
Дубовицький М. Зустрічали царя-батюшку... // Прапор Жовтня, 1990. - 6 січня.
