КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ - РИМСЬКА КОНЦЕПЦІЯ

Публікуючи цю працю, редакція порушує усталену традицію, адже своїм обсягом, змістом і формою викладу вона не лягає в рамця узвичаєних у часописі публікацій.

Але порушена авторами проблема, на нашу думку, - надзвичайно важлива не тільки для історії Кам'янця-Подільського, який пропонується включити до Списку Всесвітньої культурної спадщини, а й загалом для всієї України. Адже йдеться не просто про заглиблення хронології унікального історичного міста майже на тисячу років. Питання стоїть ширше - про новий погляд на геополітичну ролю Поділля, що більше - Середньої Наддністрянщини, в суспільно-історичних зв'язках з античним світом, про підґрунтя, на якому постала самобутня культура України-Русі.

Коли в науці існують утрадиційнені впродовж десятиріч стереотипи поглядів, нову концепцію мало задекларувати, її треба аргументувати. В історії архітектури є тільки один метод аргументації - оприявнення речових, себто натурних, доказів. Тож цією публікацією ставимо за мету презентувати "фонд фактів", нагромаджених у результаті досліджень двох останніх десятиліть. Власне цим зумовлена нетипова для часопису насиченість деяких розділів праці деталями архітектурно-археологічних досліджень, які, безперечно, становитимуть інтерес для фахівців. Брак цих деталей позбавив би концепцію аргументації.

Цією публікацією редакція також вшановує пам'ять відомої в Україні й за кордоном дослідниці Кам'янця-Подільського Євгенії Пламеницької (1927-1994), яка, присвятивши вивченню, збереженню та реставрації пам'яток архітектури міста майже 40 років, раптово пішла з життя, не встигнувши опублікувати виняткової ваги матеріали досліджень його оборонної архітектури.
Поза сумнівом, що полемічна своїм характером праця здобуде як прихильників, так і опонентів викладеної у ній нової концепції. Однак це закономірний процес розвитку будь-якої наукової галузі.
Вважатимемо, що ми досягли поставленої мети, якщо ця публікація сприятиме дальшим науковим пошукам, дискусіям і прислужиться майбутнім дослідникам;
Праця друкується в авторській редакції.

Найдавніша урбаністична структура і фортифікації
1. Проблематика
ІІ. Історіографія Середньої Наддністрянщини початку І тисячоліття н.е.
ІІІ. Кам'янець-Подільський на початку І тисячоліття н.е. за даними джерел
IV. Топографія Старого міста й Старого замку
V. Топографія, розпланування і забудова центральної частини Старого міста
VI. Дослідження Старого замку й Замкового мосту
VII. Визначення аналогів
VIII. Висновки

І. ПРОБЛЕМАТИКА
В історії урбаністики й архітектури України Кам'янець-Подільський посідає одне з чільних місць. Він належить до групи міст, визначення ролі яких в еволюції містобудування й архітектури має концептуальне значення для історії держави, відомої світові як колиска високомистецької трипільської культури, а згодом - Птолемеєва "Європейська Сарматія", Геродотова "Скитія", скандинавська "Ґардарикі", могутня Київська Русь.

Виникнення Київської Русі, однієї з найрозвиненіших в інтелектуальному й економічному відношенні держави тогочасної Європи, не могло відбутися за відсутності низки соціально-політичних, культурних та економічних чинників, сумарна дія яких стимулювала процес державотворення. Серед цих чинників не останнє місце належить ступеню урбанізованості краю. Щодо цього важлива проблема з'ясування того культурного і зокрема містобудівного потенціалу, що уможливив злет давньоукраїнської урбаністики й архітектури в XI - XII століттях.

Процес становлення культури Київської Русі, з огляду на міру дослідженості, виглядає досить пунктирне і має багато невідомих. Розкриття їх передбачає ґрунтовні студії на суміжжі різних історичних наук; з цього погляду історія архітектури як сфера досліджень вельми перспективна. Дотепер малодослідженим залишається вплив Римської імперії на урбаністичний розвиток країн Східної Європи в І тисячолітті нашої ери. Почасти через це виникнення визначної архітектурної школи Давньої Русі виводять виключно з потужного імпульсу Візантії та її мистецької культури, що, на нашу думку, досі переконливо не вдалося зробити. Надзвичайно високого рівня будівництва, який спостерігаємо в Київській Русі майже одразу з офіційним запровадженням у Х сторіччі християнства, не можна було досягти одномоментно, тільки завдяки візантійським культурним впливам, без наявного на той час місцевого урбаністичного досвіду й високого рівня будівельного мистецтва. Через це постає проблема архітектурно-урбаністичного розвитку земель України-Русі в І тисячолітті. З цієї позиції особливий інтерес становлять архітектурні й містобудівні об'єкти, походження яких можна пов'язувати з часами до утворення Київської Русі.

Є різні погляди на джерела української культури - від максимального хронологічного заглиблення історії держави до повного заперечення досліджень, що дають підставу опустити нижню хронологічну межу деяких важливих історичних процесів. Цю останню течію найпослідовніше репрезентує історик Ярослав Дашкевич, який цілеспрямовано (хоч і без вичерпної наукової аргументації) звинувачує в науковій несумлінності групу дослідників Києва, Львова і Кам'янця-Подільського, що, на його погляд, фальсифікують і міфологізують історію, безпідставно заглиблюючи хронологію цих міст [Я.Дашкевич 1984; 1991; 1992].

Залишаючи дискусію щодо генези Києва і Львова фахівцям, котрі досконало володіють фактографічним матеріалом, розглянемо проблему генези й хронології Кам'янця-Подільського, яка має ключове значення для розуміння процесу історичного розвою України.

Як об'єкт історичних досліджень Кам'янець-Подільський налічує майже півтора століття, проте архітектурознавці вивчають його лише з 1950-х років. І хоч перелік публікацій, що стосуються міста, охоплює сотні назв, воно досі репрезентує найскладнішу наукову проблематику.

У поглядах на вік Кам'янця-Подільського вчені далеко не одностайні. Існують три версії походження міста (або поселення на його території), що пов'язуються з трьома хронологічними, періодами.
1. Литовська версія.
2. Давньоруська (домонгольська) версія
3. Дако-римська версія.

Оскільки розв'язання проблеми походження Кам'янця, що передусім ґрунтується на архітектурних і урбаністичних дослідженнях міста, дедалі більше поляризує науковців і краєзнавців, які часом, не маючи матеріалу і достатніх знань, заходять у безпредметні суперечки, виникла потреба оприлюднити наявні факти й підбити підсумки деяких проведених до сьогодні; досліджень.

Пропонована праця присвячена розглядові проблеми урбаністичної еволюції міста за часів, що їх автори цих рядків уважають за початкові в його історії. З огляду на брак надійної джерелознавчої та археологічної бази3 матеріал певною мірою лежить у площині гіпотез. Усвідомлюючи це, автори не намагалися дати відповіді на всі питання; метою даної публікації є власне постановка проблеми й окреслення авторської концепції щодо напряму її розв'язання.

Українська історико-архітектурна наука наразі не може запропонувати близьких аналогів спорудам, які відкрито в Кам'янці-ІІодільському. Певні труднощі становить також інтерпретація їх з позицій сучасної офіційної концепції історії України. Саме через слабку опрацьованість проблема інки першої й тисячоліття нашої ери знахідки в Кам'янці належить поки що зараховувати до унікальних.

Протягом десятків років історики раз у раз поверталися до інтригуючого питання про походження Кам'янця за часів легендарної о Траяна і щоразу, за браком переконливих доказів, воно лишалося нерозв'язаним. Тепер, після відкриття пам'яток початку нашої ери, виникає потреба в спеціальних ґрунтовних студіях для визначення місця нових фактів у контексті давньої історії Кам'янця і Поділля загалом.

У деяких сучасних дослідників Кам'янця дако-римська версія його походження викликає відверто нігілістичне ставлення. 1 в цьому немає нічого дивного. Нагадаємо, що коли в 60-ті роки з'явилися перші архітектурно-археологічні дані щодо давньоруської о походження укріплень Старої о замку, більша частина представників археологічної науки стояла на подібних позиціях. А в 1991 році, коли реставратори відкрили на Ринку, під середньовічними кам'яницями, рештки давньоруських дерево-глинобитних жител, місцеві археології сприйняли цю звістку настільки скептично, що лише завдяки наполяганням реставраторів розпочали дослідження, якими згодом істотно поповнили свої "активи".

Історія повторюється. Тепер, після публікації нових досліджень і фактів, позиція наших опонентів, що здобули титул "представників місцевої історичної школи" [Задорожнюк 1997 б]. стає дедалі категоричнішою і тендейційнішою. Із завзятістю, гідною кращого застосування, вони намагаються "оборонити" місто від наукових гіпотез і концепція, поспіхом призбируючи джерела та компілюючи пізніших авторів. Свою вельми консервативну позицію опоненти намагаються підсилити авторитетами, однак покликаються па них не завжди коректно.
Заперечуючи нашу концепцію, вони спираються не на результати ґрунтовних досліджень (таких, на жаль, досі немає), а на відсутність їх, яку інтерпретують як відсутність матеріалу. Зрештою, вичерпавши "наукові" аргументи, кам'янець-подільські історики закликають розв'язати проблему походження міста... адміністративним шляхом ("До з'ясування цієї проблеми варто було б залучитись і міській адміністрації" [Винокур, Петров 1998 : 7]).

Не ставлячи спеціально за мету підтвердити саме дако-римське походження Кам'янця, автори цієї праці упродовж багатьох років збирали й систематизували - в міру нагромадження - факти, що так чи інакше стосувалися генези міста. На початку 90-х років виникла впевненість у доцільності підсумування попередніх результатів проведених досліджень та наукової апробації їх. При цьому автори усвідомлювали, що зроблені в пропонованій праці висновки викличуть суперечливі реакції з огляду на їхню новизну й несподіваність.

Безперечно, що остаточно розв'язати проблему генези Кам'янця-Подільського можна тільки за умови синтези двох напрямів пошуків: архітектурного, який на цьому етапі рішуче домінує, і археологічного, який, на жаль, поки що слабо виявив себе. У розв'язанні цієї проблеми історики й археологи, на нашу думку, повинні зайняти позицію не скептичних чи категоричних опонентів, а зацікавлених дослідників, які шукають істини на "стику" наук, де, як показує досвід, найчастіше робляться відкриття.

Викладений вище матеріал є своєрідним локальним зондажем у проблему слов'янства на периферії Римської імперії. Напрям її розв'язання, подобається це нашим опонентам чи ні, досить рельєфно окреслив Ю.Павленко у монографії "Передісторія давніх русів у світовому контексті": "У Дністровсько-карпатському регіоні, безпосередньо східніше римської Дакії, утворилася етнічна амальгама з нащадків ґето-даків, кельтів, сарматів та, деякою мірою, слов'ян і германців (карпи, певкіни, бастарни тощо). За рівнем суспільно-економічного та культурного розвитку вони майже не відрізнялися від сусідніх даків і фракійців, що опинилися під владою Риму, і, орієнтуючись на провінційно-римські смаки, втрачали власні етнокультурні особливості. В такому строкатому середовищі, яке півколом (від Західного Поділля до Нижнього Подніпров'я) оточувало "Роксоланію" та причетні до неї слов'янські землі, на межі II і III ст. й починає утворюватись надетнічна, провінційно-римська (за своєю суттю) черняхівська культура". Конкретизуючи механізм цього явища, дослідник пише: "У 20-40-х роках н.е. з півдня, з Карпатського регіону до Галицького Подністров'я пересувається дакійське населення, яке приносить з собою культуру типу Липиці, що досить швидко [...] інтегрується у давньослов'янську волино-подільську групу пам'яток [...] Під час римського завоювання Дакії певна кількість нижньодунайсько-карпатської людності втекла до сусідніх земель [...] За археологічними матеріалами, в перші століття нашої ери даки і гети надійно репрезентовані у всьому Подністров'ї, де вони взяли найактивнішу участь у формуванні місцевих черняхівських старожитностей" [Павленко 1994 : 255,259,265]. На грунті досліджень у Кам'янці-Подільському ці висновки стають ще вагомішими.

Безперечно, що факти впритул підвели нас до проблеми, яка потребує ґрунтовних, цілеспрямованих і багатоаспектних опрацювань. Адже йдеться не тільки про вік конкретного міста, якому додається дев'ять століть. Питання треба ставити ширше - про активну геополітичну ролю Кам'янця на Поділлі в масштабах регіону Середньої Наддністрянщини, про його суспільно-історичну функцію, про високий рівень містобудівної культури та фортифікаційного мистецтва.

Дако-римська концепція розкриває нові перспективи в дослідженнях не тільки Кам'янця, а й усього Поділля, яке в перші століття нашої ери опинилося в епіцентрі контактної зони на межі могутнього античного світу, що переживав свій кінець, і слов'янства, що народжувалося як нова історична спільнота. На слов'янському ґрунті досвід античності дав потужний імпульс урбаністиці й фортифікації, що мали згодом ще два яскраві злети - в епоху Київської Русі та пізнього середньовіччя.