СОЦІАЛЬНО - ЕКОНОМІЧНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК ВІРМЕНСЬКОЇ ГРОМАДИ КАМ’ЯНЦЯ - ПОДІЛЬСЬКОГО У XIV - XVI СТОЛІТТЯХ.

Коли і як?

У період Київської Русі з'явилися перші вірменські колонії в Північному Причорномор'ї, де вони розташувались у давніх торговельних центрах – Кафі (Феодосїї), Сугдеї (Судак), Козлові (Євпаторія), Ак - Мечеті (Сімферополь), Інкермані (околиця Севастополя) та ін.

(Вірменські квартали)

Саме з Криму, вважає історик В. Григорян, вірмени потрапили на Поділля. На це, зокрема, вказує використання подільськими вірменами вірмено - кипчацької мови (нею розмовляли вірмени Криму, що перебували в половецькому мовному оточенні) [7,с.210]. У той же час, частина вірмен могла прибути на Поділля через Молдавію, де існували чисельні вірменські громади в Аккермані, Сереті, Сучаві, Хотині.

Одним з найбільших осідків вірмен в Україні став Кам'янець. Це місто відіграло важливу роль в історії вірменських поселень на українській території. Майже п'ятсот років у цьому місті існувала вірменська колонія, яка від литовських князів і польських королів наділялася відносною самостійністю щодо внутрішнього самоврядування, мала власні адміністративні органи, суд, застосовувалося національне право тощо.

Вірменський вчений В. Григорян пише: «Кам’янець грав важливу роль в історії вірмен: майже 500 років у цьому місті існувала багаточисленна вірменська колонія, яка маючи привілей самоуправління, користувалась доброзичливим відношенням власників подільської землі і щирою симпатією місцевого населення. Вірмени Кам’янця займались торгівлею і ремеслом, деякі з них служили в державних установах на посадах дипломатів, перекладачів і чиновників» [7,с.28].

Вірменський торговий будинок

В історичній науці час виникнення вірменської колонії у Кам'янці - Подільському не встановлено. З цього питання існує декілька гіпотез. На думку М.Брайчевського, вірмени проживали у Кам'янці - Подільському ще до монгольської навали, а в період князів Коріатовичів , коли почалося зростання економіки міста, вірмени відігравали значну роль у торговельній діяльності [3,с.294]. Є. Сіцінський висловлює гіпотезу, що вірмени з’явилися у місті в XIV ст., оскільки ця територія була перехрестям важливих торговельних шляхів, котрі з’єднували схід із заходом, північ з півднем. Досліднік зазначає, що спочатку були засновані вірменами села на околиці Кам'янця – які отримали назву Великі й Малі Вірмени (тепер Велике і Мале Залісся). Пізніше вірмени переселись до міста [25,с.199].

Вірменська община в Кам'янці протягом XIV – XVII століть залишалась найбільшою. За свідченнями папського нунція Ліпомано в 1575 р. у Львові проживало всього 60 вірменських родин, а у Кам'янці їх нараховувалось близько 300. Пірзада Кафаенці в 1586 р. відмітив, що в Кам'янці було 400 вірменських будинків [13,с.4].

Вірмени проживали у південній частині міста. Територія вірменської частини міста поділялась на площу - ринок та систему вулиць і кварталів, розбитих на окремі садиби, замкнуті площі з культовими спорудами (Див:додаток.А).

Складний терасоподібний рельєф південної частини півострова знайшов відображення у формуванні топографічної структури кварталів вірменської общини. На думку О. Пламеницької, «особливості терасного рельєфу, по якому збігали в долину Смотричу вулички, суцільні муровані огорожі садиб, що не мали чіткого геометричного розпланування, притаманного середмістю,– усе це надавало кварталам особливого східного колориту» [21,с.36].

Особлива роль у формуванні топографічної структури вірменських кварталів належить довгому прямокутному ринку, головною спорудою якого була ратуша. Ця споруда згадується вже у документах, що датуються з XVI ст. До початку XVII ст. ця ратуша була дерев'яною, а після пожежі 1602 р. зводиться кам'яна. Поблизу ринку знаходився Миколаївський храм. В західній частині ринку локалізувалася православна Вознесенська церква. Східну частину ринку замикав погост Іоаннопредтеченської церкви, поряд з якою знаходилась ратуша руської (української) громади (Див:додаток.Б).

З заходу до Вірменського ринку вела вул. Замкова, зі сходу – вулицею Іоаннопредтеченською він сполучався з вул. Довгою. Від південно - східного кутка ринку до вул. Руської вела вул. Вірменська. Середина південного боку ринку з'єднувалася провулком Вірменським з вул. Нижньою Вірменською. Вулиці Довга, Вірменська та Нижня вливались у вул. Руську, яка вела до Руської брами. Північний бік Вірменського ринку трьома вулицями сполучався з Польським ринком ( П’ятницька, Домініканська та ще одна, назва якої невідома) (Див:додаток.В). Дослідники вважають, що розбивка кварталів на ділянки та визначення місця під забудову мало цілеспрямований характер. Вона диктувалася існуючими містобудівними нормами та знаходилась у віданні вірменського війтівського суду [29,с.26].

У період турецького панування (1672-1699) у вірменських кварталах з'являється будинок турецького паші та будівля гарему. Кафедральний вірменський костьол та монастир кармелітів були зруйновані під час бомбардування міста. Будівельний матеріал зі зруйнованих споруд вико-ристовувався для ремонту Вірменського бастіону та замкового мосту.

Після звільнення Кам'янця - Подільського від турецької окупації польський, український і вірменський магістрати відновили свою діяльність, але незабаром 1703 р. український магістрат приєднали до польського, створивши об’єднаний польсько-український магістрат.

Вірменська дзвіниця

Польський магістрат робив неодноразові спроби підпорядкувати собі також і вірменський магістрат, котрий намагався зберегти свої права і постійно боровся з поляками. Незалежність вірменського самоврядування багато в чому була пов'язана із самостійністю вірмено-григоріанської церкви в Україні. Тому польсько-католицький патриціат усіляко схиляв львівських і кам'янецьких вірмен до унії з римо-католицькою церквою, спираючись у цій місії на підтримку Ватикану. Чимало зусиль доклали до цього і львівські вірменські душпастирі - колишній ечміадзінський патріарх Мелкіселек та єпископ Нікол Торосович.

26 квітня (6 травня) 1627 року вірменська церковна й світська верхівка Львова з участю другорядних осіб із Кам'янця-Подільського, вболіваючи за свої приватні інтереси й нехтуючи громадськими, підписала з Ніколом Торосовичем угоду й визнала його за свого церковного ієрарха. Громада Кам'янця тривалий час опиралася уніатській політиці Нікола Торосовича, але поборники унії дістали перевагу й 1 жовтня 1666 р. у вірмено-григоріанській церкві св. Нігола Божу службу вперше було відправлено за католицьким обрядом.

вірменська жінка

Асиміляція кам'янецьких вірмен після цього пішла ще швидше. Не витримуючи конкуренції євреїв, які отримали у XVIII ст. дозвіл оселитися в Кам'янці, багаті вірменські купці отримували дворянське звання, купували помістя і переселялися у свої села.

Польські власті поступово скасовували національне самоуправління в Кам'янці - Подільському. У 1790 р. створено комісію, яка ліквідувала самоуправління вірмен, перенесла вірменський суд і правління до польського магістрату.

Отже, в період XIV - XVI століття у місті над Смотричем сформувалася і набула у своєму розвитку унікальних, самобутніх рис вірменська громада. Колонізаторські рухи вірмен були зумовлені як і міжнародними чинниками, захоплення їх території турками - сельджуками, так і об’єктивними передумовами економічного характеру: розвитком торгівлі, ремесел, зростанням чисельності міст. Формування вірменської громади відбувалося в умовах толерантного міського мікроклімату, взаємоповазі, співчутті, взаємодопомоги інших етнічних спільнот і в першу чергу, корінного населення – українців.

соціальний устрій

вірменський одяг

У своїй книзі «Вірменські споруди у Кам’янці» дослідники А.Тюпич і Г.Хотюн писали: «В XVI - XVII ст. вірмени були однією з трьох головних етнічних груп міського населення Кам’янця. Вони, складаючи основну найбагатшу силу серед населення міста, не сторонилися суспільної благодійності, вносили пожертви на користь громадянства. Так у 1614 р. кам’янецькі вірмени на свої кошти побудували лікарню для бідних, у XVII ст. вірменин Нарзес залишив 2000 злотих на побудову водогону у місті» [28,с.27]. Кошти давались на посилення оборони міста, на будівництво своїх храмів та навіть на ремонт храмів інших конфесій.

У цілій низці своїх праць з історії Поділля Й.Ролле висвітлив минуле вірменських колоній у м. Кам'янець - Подільський, Жванець, Студениця, Бар, Могилів - Подільський. У праці "Zaklady dobroczyne i szpitale w dawnem wojewodztwie podoldkiem" (Благочинні установи і шпиталі у давньому Подільському воєводстві), що видрукована 1867 р. у Кракові, Й.Ролле досліджує стан медицини у м. Кам'янець-Подільський, центрі Подільського воєводства у XVII ст. Поблизу східних кордонів Польщі, на Поділлі у ті часи війни, епідемії і голод винищували майже усе населення. Людей похилого віку, жінок і дітей убивали вороги, а молодь, що билась із загарбниками, загартовувала свій організм. Тих, хто захворів на епідемічні та венеричні захворювання, незаконнонароджених "лікували" вигнанням із місць осілості або стратою [16,с.4].

До загарбання м. Кам'янця - Подільського (1672 р.) турками у місті було 2 шпиталі при костьолах св. Лазаря і св. Катерини, що «надавали притулок хворим і покаліченим, а також престарілим солдатам кам'янецького гарнізону, особливо, якщо хворобу або каліцтво вони отримали на службі» – пише Є.Сіцінський [25,с.221]. Потрібно вважати, що у цих шпиталях знаходили притулок і вірмени, які брали участь у спорудженні укріплень Кам'янецької фортеці і у захисті її від нападів ворогів.

Шпиталі – притулки, що знаходились при костьолах, являли собою невеликі будиночки, розділені на дві половини – для чоловіків і жінок. Мешканці притулків отримували паливо, дерев'яні лежаки, що замінювали їм ліжка, провізію: крупи, борошно, одежу. Вони виконували роботу двірників, сторожів, співали у церковному хорі, молились за тих, хто жертвував їм, допомагали духовенству.

1614 р. кам'янецькі вірмени на власні кошти збудували кам'яний шпиталь для бідних, що складався із декількох споруд. Одна із цих споруд на вул.Госпітальній,3 збереглась до наших часів. Споруда являє собою двоповерховий будинок, збудований у вигляді букви «Г», що з'єднується з північного боку з кам'яною захисною баштою. Західну стіну шпиталю укріплено двома кам'яними прямокутними трикутниками – контрфорсами. Із південного боку є велика в'їзна брама завширшки до 3-х метрів. Протягом останніх двох століть будову неодноразово переобладнували під житло. Будинок було і зовні дещо реконструйовано. Поруч із шпиталем знаходився вірменський цвинтар.

Є. Сіцінський повідомляє цікаві дані про те, що вірменський шпиталь відрізнявся від шпиталів - притулків при костьолах св. Лазаря і св. Катерини. Він виконував функцію лікувального закладу і туди госпіталізовувались хворі із різними захворюваннями. Молоді вірменки, що володіли багатьма секретами лікування, із успіхом лікували цілу низку хвороб. Ліки, що вживались у шпиталі, вірмени отримували зі Сходу [25,с.221]. Не виключено можливість, що в організації його і лікуванні хворих, що там знаходились, брали участь вихованці видатного лікаря Амидровлата Амасиаці, що емігрували на Захід, передали із покоління у покоління лікарське мистецтво у дусі арабської медичної творчості на нових землях.

Пануюча польська верхівка міста і католицьке духовенство із заздрістю спостерігали за популярністю вірменського шпиталю, на будівництво якого вірменська община витратила великі кошти і не завжди мала їх на подальше утримання закладу. Тому вірмени м. Кам'янець - Подільський попросили у короля Сигизмунда II дотацій на утримання шпиталю. Проте, король відповів, «що не до лиця вірменам, людям заможним, просити допомоги у короля», і дав розпорядження запровадити для вірмен новий податок на утримання вірменського шпиталю, що передбачав таке: «всякий вірмен, що займається торгівлею, за кожен виїзд і повернення з Туреччини повинен був сплачувати три польських гроша від кожного коня». Кожен вірмен-м'ясник за кожну голову великої рогатої худоби сплачував по 2 гроша, а дрібної - по 1 грошу, від підводи дров, що провіз через Руську браму для продажу або власних потреб, на фундуш для шпиталю давав по 1-му поліну [16,с.4].

Вірмени Кам'янця для поліпшення санітарного стану міста, де через війни виникли епідемії, виділяли кошти для будівництва каналів для стоку води, бруківок.

1615 р. вірменин Нарзес пожертвував велику суму грошей на будівництво водогону у місті. Однак, через деякі причини його не було прокладено, гроші пропали. Король Владислав 1638 р. на Варшавському сеймі дав розпорядження "зобов'язати кам'янецьких вірмен виконати волю пожертвувателя". Історики вважають, що колодязь, що знаходиться і нині біля Ратуші, було вирубано у скелі вірменами за цим розпорядженням короля і досі носить назву Вірменського колодязя. На початку XVII ст. над колодязем було споруджено кам'яний павільйон у стилі пізнього барокко (Див:рис.1).

Дослідник М. Б. Петров висловлює припущення, що колодязь, який носить назву Вірменського, відношення до вірменської громади не має, а тому його слід іменувати Міським [19,с.127].

Вірмени брали активну участь у спорудженні й утримуванні міських укріплень. У Кам'янці-Подільському їм належала ділянка південно-західної фортечної лінії з Вірменським бастіоном – найпотужнішим вогневим пунктом оборони міста. Це була велика шестигранна кам'яна вежа з грубими, прорізаними амбразурами й стрільницями, мурами (Див:рис.2).

Отже, заняття вірмен торгівлею і ремеслом не лише сприяли їх економічній незалежності та процвітанню, але зумовили ту обставину, що вірменська громада брала активну участь у благодійництві, сприяла розбудові та процвітанню українського міста над Смотричем.

Побут

Основу чоловічого і жіночого одягу складають сорочка з низьким коміром і широкі шаровари, призборені і закріплені біля щиколоток у жінок та огорнуті широкою обмоткою у чоловіків. Поверх сорочки носили архалук (тип довгого сюртука), або більш короткі і відкриті жилети і куртки. Поверх одягали різні види верхнього одягу типу чухи (черкески), підперізувалися або поясом, або (частіше в жінок) довгим шарфом. Жінки носили розшитий фартух. Головними уборами в чоловіків служили хутряні шапки, або повстяні чи ткані. У жінок накидки, які доповнювали ободком з різними прикрасами, взуття – поршні із сирицевої шкіри, туфлі на невисокому каблуці з загнутим носком або чобітки з м'якої шкіри (Див:рис.6). З кінця XIX ст. ці форми одягу поступово витісняв одяг європейського покрою.

Вірменський лаваш

У поселеннях будинки розташовували скупчено, нерідко з метою оборони з'єднували таємними ходами. Міські види будівель - півтора чи двоповерхові, з великими вікнами, черепичним двох- або трьохскатним дахом, з відкритою верандою. У процесі перебудови поселення здобувають вуличне планування, із присадибними садами і городами.

Вірмени споживали багато страв, але королем столу був лаваш. Його випікали у тонірі - круглій глиняній печі. Такий лаваш можна зберігати декілька місяців. Його висушували, складали в стоси, накривали і зберігали. Мірою необхідності сухий лаваш зволожували водою, накривали тканиною і залишали на півгодини. Він ставав зовсім як свіжий. Крім лаваша основна щоденна їжа – сир. Молочні продукти використовувалися широко, особливо різновид кефіру – мацоні. На основі мацоні готувався йогурт - суп по - вірменськи – спас. Пшеницю відварювали, додавали мацоні, сметану, зелень, цибулю, приправи.

Завантажити повністю роботу можна тут

нагору